Розділ «ЧАСТИНА ШОСТА ТЕОРІЯ СИСТЕМИ ПРАВА І СИСТЕМИ ЗАКОНОДАВСТВА. ТИПОЛОГІЯ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ»

2) система трансформації (опосередкований спосіб) - спосіб вираження згоди держави на обов’язковість для неї міжнародного договору, коли на його основі видається національний (внутрішньодержавний) нормативний акт, який більш-менш відтворює зміст договору. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами, тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обов’язки, гарантовані державою у зв’язку з укладеною нею міжнародною угодою. Тобто, щоб набути застосування, норми і принципи відповідних міжнародних договорів імплементуються - утілюються в національне право. Ця система діє у Великій Британії та інших країнах загального права;

3) змішана система - поєднує і систему трансформації, і систему інкорпорації.

Зовсім не принципово, який спосіб введення норм міжнародного права у національне право (система трансформації чи система інкорпорації) взятий державою за основу. Головним є те, щоб міжнародно- правові норми знаходили висвітлення в правовій системі держави і мали пріоритет над її внутрішніми правовими нормами у разі колізії (зіткнення) з ними.

Принципи співвідношення права ЄС і національного права:

• пріоритет права ЄС над національним;

• пряма дія права ЄС на території держав-членів.

Розділ 15. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

§ 1. Поняття і ознаки системи законодавства

Система законодавства - цілісний і погоджений комплекс законодавчих актів, у яких окремі нормативні приписи розподілені залежно від предмета регулювання за галузями та інститутами законодавства.

Ознаки системи законодавства:

1) визначальний елемент більшої за обсягом правової системи, спосіб надання юридичного значення нормам права;

2) має два рівня будови - вертикальну (ієрархічну, супідрядну) і горизонтальну (рівнозначну);

3) слугує формою існування права, виражає норми права через приписи, що містяться у статтях нормативно-правового акта;

4) має структуру - інститути та галузі законодавства.

Система законодавства - багатогранне суб’єктивно-об’єктивне утворення зі складною структурою. Основна роль у ній належить нормативним актам, а також їх структурним підрозділам. Вони дають змогу групувати окремі розділи, статті, пункти нормативних актів залежно від норм права, що містяться в них, у різні більш стійкі формування - інститути законодавства. Стаття закону тут виступає зовнішньою формою вираження правового змісту, сконцентрованого у правовому приписі.

Визначення поняття «система законодавства» залежить від змісту, вкладеного в термін «закон». Закони як письмові правові документи можна поділити на дві групи:

1) закони в матеріальному змісті - усі правові акти, в яких містяться приписи, розраховані на невизначене коло осіб;

2) закони у формальному змісті - правові акти, що прийняті

в особливому порядку законодавчою владою (закони; міжнародні договори, затверджувані законами).

За такого підходу законами в матеріальному (а не у формальному!) змісті можуть вважатися не лише власне закони, але й підзаконні акти, що приймаються президентом, урядом, міністерствами та іншими органами держави, тобто всі нормативно-правові акти держави, включаючи акти виконавчої (адміністративної) нормотворчості.