Розділ «ЧАСТИНА П’ЯТА ТЕОРІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН»

Якщо предмет правового регулювання має об’єктивний характер, то метод правового регулювання виводиться абстрактно-теоретично і може формуватися як під впливом способів, вироблених суспільними відносинами об’єктивно, так і вибором законодавцем (суб’єктивно). За допомогою набору юридичного інструментарію (засобів впливу на людей), який володіє методом правового регулювання, держава має можливість скоригувати розвиток суспільних відносин. Метод задає способи правового регулювання.

Залежно від характеру дії розрізняють методи правового регулювання: 1) основні - імперативний (юридичні веління надходять «згори», від владних державних органів; домінуюче місце посідають владно-імперативні приписи; відступити від передбаченої нормою моделі поведінки не уявляється можливим, перевага віддається обов’язкам); диспозитивний (юридичні веління надходять переважно «знизу», від самих суб’єктів правового регулювання, котрі самостійно і за своїм розсудом здійснюють вибір правових засобів; в юридичних нормах «згори» лише у загальних рисах окреслюються рамки поведінки, що дає можливість суб’єктам автономно, за згодою сторін, реалізувати свої права й обов’язки; перевага віддається дозволам); 2) допоміжні-рекомендаційний (діє у випадках, прямо передбачених угодою сторін; перевага віддається рекомендаціям); заохочувальний (діє у випадках, передбачених законом; перевага віддається заохоченням).

Якщо правовими засобами регулювання виступають правові норми, правовідносини, акти реалізації і застосування права, то правовими способами є найпростіші частини правової норми.

Способи правового регулювання (правові способи) - прості правові явища, укладені у правовій нормі чи комплексі норм і призначені для впорядкування поведінки суб’єктів суспільних відносин.

Ознаки правових способів:

1) є первинними найпростішими «клітинами» правового регулювання, прийомами юридичного впливу;

2) виникли на основі соціальних способів впливу на поведінку людей;

3) призначені для правового впорядкування суспільних відносин, наділення суб’єктів правовідносин суб’єктивними юридичними правами й обов’язками;

4) закріплюються у нормативному приписі (містяться в гіпотезі чи диспозиції правової норми) чи в індивідуальному приписі;

5) визначають (у різних поєднаннях з метою, предметом, методом, типом правового регулювання) правові режими галузей права;

6) забезпечують ефективність правового регулювання завдяки постійному взаємозв’язку одного з одним;

7) підтримуються державою.

Структура способів правового регулювання: а) підстави використання даного способу (життєві обставини, за наявності яких використовується той чи інший припис); б) припис, тобто конкретне правило щодо упорядкування поведінки суб’єкта права; в) об’єкт; г) суб’єкт.

Традиційно в теорії права виділяються способи правового регулювання: основні (дозволи, зобов’язання, заборони) і допоміжні (заохочення, рекомендації, покарання, пільги тощо).

Основні способи правового регулювання:

• дозволи - надання особі права на власні активні дії чи бездіяльність, тобто свободи вибору варіанта поведінки {вчиняй, як вважаєш за потрібне); результати дозволів - суб’єктивні права;

• зобов'язання (веління) - покладання на особу обов’язку певної активної поведінки {чини тільки так); результати зобов’язань - юридичні обов’язки активного типу;

• заборони - покладання на особу обов’язку певної пасивної поведінки, утримання від вчинення якихось дій під загрозою настання відповідальності {тільки так не чини); результати заборон - юридичні обов’язки пасивного типу.

Способи правового регулювання (дозволи, зобов’язання, заборони) з більшою ефективністю досягають своєї мети тільки в тісному зв’язку один з одним. Трьом мінімальним способам правового регулювання відповідають три різновиди норм права: уповноважувальні (дозволяючі); зобов’язувальні; заборонні.

Допоміжні способи правового регулювання: