Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ»

3) «змішаний» {сегментарний) - об’єднує елементи «м’якого» і «жорсткого» типів державного правління; повноваження органів різних гілок (галузей) влади (зокрема, парламенту, уряду та глави держави) помірно поділені, а виконавча влада (уряд) формується за спільною участю президента і парламенту та несе відповідальність перед ними {французький тип та ін.).

§ 3. Унітарні і федеративні держави як основні форми державно-територіального устрою

Найпоширенішими формами територіального устрою сучасних держав є унітарна і федеративна держави.

Унітарна держава (від лат. unitas - єдність) - єдина держава, що поділена на адміністративно-територіальні одиниці (області, воєводства, графства та ін.), які не мають суверенних прав (Болгарія, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.).

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності адміністративно-територіальних одиниць;

6) одноосібне представництво у міжнародних відносинах.

Види унітарних держав за ступенем централізації і статусом автономії:

• централізовані- прості держави за територіальним утворенням, оскільки складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що наділені однаковим правовим статусом (Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія, Ліван, Польща);

• децентралізовані - ускладнені (змішані) держави за територіальним утворенням, оскільки мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних одиниць, ще й автономії, які володіють різним правовим статусом. Це автономії:

а) адміністративно-територіальні (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія). Статус адміністративно-територіальної автономії надається переважно тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших національним складом та географічним положенням. У Фінляндії це Аландські острови, населені шведами, в Україні - Автономна Республіка Крим, що розташована на півострові;

б) політичні (законодавчі) (Італія, Іспанія, Шрі-Ланка, Південна Африканська Республіка та ін.). Політичні автономії володіють статусом самоврядних державних утворень, мають власний уряд (органи виконавчої влади), парламент (представницькі збори з законодавчими повноваженнями), який видає закони із питань місцевого значення, інколи - свою конституцію; громадянство, символи. Наприклад, в Італії із 20 областей, що поділяються на провінції, п’ять (Трентино-Альто Адідже, Балі д’Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади - ради, що здійснюють законодавчі та інші функції і утворюють виконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають деякі області («автономні співтовариства») - Країна Басків, Каталонія, Галісія, Андалусія, Валенсія. Конституцією Іспанії «в жодному разі не допускається федерація автономних співтовариств», проте заохочується їх співпраця і передбачається можливість створення автономних співтовариств у майбутньому. Представницький орган кожної області (асамблеї) видає закони для своєї території, формує місцевий уряд на чолі з головою, що контролюється центральним урядом.

Держави, у складі яких є політичні (законодавчі) автономії, називають регіональними (регіоналістськими) унітарними або унітарними державами з елементами федералізму. Політичні автономії в регіональних унітарних державах відрізняються від суб’єктів федерацій у федеративних державах тим, що їх можна вважати відносно незалежними, оскільки вони беруть участь у вирішенні загальних завдань, розв’язуваних центральними органами. Статутні документи, що регулюють діяльність територіальних утворень, є скоріше не конституціями, а державними законами, тому що політичні автономії не мають установчої влади навіть тоді, коли самі розробляють свій статус. Крім того, в політичних автономіях немає власного контрольного органу, що стежить за виконанням прийнятих ними норм, такий контроль покладається на державні судові органи. Забезпечуючи певною мірою самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади у своїх територіальних межах, політична автономія (як і адміністративно-територіальна автономія) не порушує унітарної сутності держави.

Україна - унітарна конституційно-децентралізована держава, до складу якої належить адміністративно-територіальна автономія - Автономна Республіка Крим. Участь Верховної Ради Автономної Республіки Крим у сфері законодавчої діяльності обмежена підготовкою і прийняттям Конституції (вступила в дію 12.01.1999), яка відповідно до Конституції України обов’язково затверджується законом, прийнятим Верховною Радою України.

Унітарний характер України означає, що вона цілком і винятково суверенна лише як одне ціле. Основні ознаки цієї характеристики такі: єдина правова система, єдине громадянство, що пов’язується з державою, визначений законодавством статус територіального самоврядування, єдина фінансова система, єдині правила організації адміністративних органів (з деякими особливостями в АРК).

У перспективі Україна може стати регіональною (регіоналістською) унітарною державою, що складається з автономій: