Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ ЯК СОЦІАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ»

У системі інститутів безпосередньої демократії найважливіше місце належить виборам.

Вибори - форма особистої участі громадян в управлінні державою шляхом формування вищих представницьких органів, органів місцевого самоврядування, їх персонального складу.

На основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування в Україні обираються населенням: Президент, Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради та їх голови).

Виборча система може бути мажоритарною, пропорційною і змішаною (мажоритарно-пропорційною). Мажоритарна система - система визначення результатів виборів, відповідно до якої депутатські мандати від виборчого округу отримують лише кандидати, що набрали встановлену законом більшість голосів. Відповідно до пропорційної системи депутатські мандати поділяються між партіями пропорційно до кількості голосів, відданих за партію в межах виборчого округу[21].

Особливим інститутом демократії є референдум.

Референдум (від лат. referendum - те, що має бути повідомлено) - спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального і місцевого значення (прийняття конституції, інших важливих законів або внесення до них змін, а також інших рішень з принципових питань); проводиться з метою забезпечення народовладдя - особистої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за юридичною силою: імперативні - їх рішення мають загальнообов’язковий характер і не потребують затвердження. Як правило, предметом імперативних референдумів є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування. Наприклад, згідно зі ст. 73 Конституції України винятково всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України; згідно зі ст. 149 Конституції Швейцарії обов’язковому референдуму підлягають перегляди (повний або частковий) Конституції, а також термінове прийняття або перегляд федеральних законів, які позбавлені конституційної основи і строк дії яких перевищує один рік; консультативні - їх результати не мають зобов’язального характеру; вони є дорадчими, проводяться з метою виявлення суспільної думки з конкретного питання, що цікавить певну частину населення регіону (про встановлення вільної економічної зони в певній області; про вступ країни до міжнародної організації), але можуть бути розглянуті і враховані при ухваленні відповідних рішень державними органами або органами місцевого самоврядування.

Референдуми за територією проведення в Україні: загальнонаціональні - проводяться в масштабах усієї країни; регіональні (місцеві) - проводяться в межах регіонів України: Автономної Республіки Крим, адміністративно-територіальних одиниць (областей), містах Києві і Севастополі з метою вирішення найважливіших питань регіонального (місцевого) значення.

У Швейцарії окрім референдуму інститутами безпосередньої демократії є народне віче, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні із законодавчою ініціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 р. стали практикуватися плебісцити - всенародні опитування, що розглядаються як синоніми референдумів.

§ 3. Демократія і права меншості

Усі демократії є політичними системами, у яких громадяни вільно приймають політичні рішення відповідно до волі більшості, тобто більшістю голосів. Проте підпорядкування меншості більшості (перших останнім) не завжди буває демократичним. У демократичному суспільстві воля більшості має поєднуватися з гарантіями прав особи, які, у свою чергу, служать захисту прав меншості - етнічна меншина, релігійна чи політична меншість. Права меншості не залежать від доброї волі більшості і не можуть бути скасовані більшістю голосів.

Розглянемо право меншості (опозиції) в парламенті. Юридичне поняття «більшість» ототожнюється з політичним поняттям «правляча», а «меншість» - з політичним поняттям «опозиція» (від лат. oppositio - протиставлення). Опозиція - це політичні партії, рухи, групи (депутати парламентської меншості), що розходяться з певних питань з політикою парламентської більшості й уряду. Опозиція критикує діяльність уряду, користується можливістю порушити питання про довіру уряду. Проте, ведучи боротьбу за владу, вона не повинна застосовувати форми політичної агресивності, прийоми політичних провокацій. Необхідно, щоб у процесі конкурентної взаємодії різних політичних інтересів за допомогою компромісів досягалася їх рівновага, баланс.

Наявність опозиції вважається невід’ємним компонентом демократичного суспільства, правової держави. Доки в суспільстві існує різниця інтересів, доти існуватиме й опозиція. Один із засновників США Т. Джефферсон зазначав, що «воля більшості повинна в усіх випадках домінувати, але, щоб ця воля була правомірною, вона має бути розумною, щоб меншість мала рівні права, порушувати які було б гнобленням». Конституція США проголошує форми захисту парламентської меншості, якій надане право протесту проти проектованих змін Основного Закону. Ці права меншості настільки значні, що протягом більш ніж 200-річного існування США були ратифіковані тільки 26 поправок до Конституції, і американська Конституція є найбільш стійкою із усіх існуючих.

Конституції, що створювалися в Нідерландах, Бельгії, Норвегії, Швейцарії та інших країнах у ХІХ-ХХ ст., містили ідею захисту прав меншості. Меншість отримала можливість реально парламентської боротьби з безтурботним ставленням більшості до законодавчої праці, що існувало в минулому. У наші дні конституції Франції, Німеччини, Іспанії, Японії та інших країн передбачають гарантії прав людини і меншості. У Великій Британії опозиція (меншість)

становить неодмінну частину державного механізму. З 1800 р. лідер опозиції «його (її) величності» одержує платню, однакову із платнею прем’єр-міністра. У Німеччині право парламентських розслідувань, яке полягає у забезпеченні парламенту інформацією про роботу уряду і здійсненні контролю за урядом, - одне з прав меншості. Воно вперше було закріплене в одній зі статей Веймарської Конституції (за пропозицією Макса Вебера), і дотепер збереглася ця первісна функція права меншості.

Парламентська меншість покликана виражати реально існуючі в суспільстві інтереси груп, що мають не домінуючі, але солідарні, політичні настанови (руху, партії) або не мають ідеологічно виражених позицій (позапартійні, професійні та інші групи).

Слід зважати на те, що меншість, яка твердо обстоює свої позиції, є впливовішою за більшість, котра коливається. Відчуття сильної і непохитної переконаності меншості підштовхує більшість до того, аби переглянути свою позицію. Важливо, щоб опозиція в парламенті була конструктивною, а не деструктивною. Деструктивна опозиція обмежується критикою чинної влади без пропозицій щодо програми дій; конструктивна опозиція здатна висунути, обґрунтувати і боротися за здійснення програми, яка відрізняється від офіційної програми, є її альтернативою.

Отже, демократія - це не тільки вияв волі більшості, а й гарантія права меншості на критику і вільне вираження своїх поглядів - конструктивних, а не руйнівних. Це право говорити та бути почутим - право бути оскарженим, але не пригнобленим. Влада може стояти міцно лише тоді, коли вона відчуває опір з боку опозиції - політичної меншості. Це змушує її постійно підтверджувати своє право управляти суспільством і державою.

Найвище право меншості та її представників у парламенті полягає в тому, що вона може робити спроби стати більшістю. Від цього права меншості в демократичному суспільстві не захищена жодна більшість, оскільки в неї немає ніяких засобів надовго придушити меншість. Важливо не дати розвинутися тенденції в демократії, ніколи цілком невикорінної, - підняти більшість до значення виключно вирішального чинника, до всесилля більшості і зберегти непорушні межі, які справжня демократія покликана протиставити волі більшості. Наявність активної легальної опозиції - найважливіша ознака демократії як «поліархії» (багатовладця).

§ 4. Верховенство права і правова держава, їх співвідношення