Розділ «ЧАСТИНА ДЕСЯТА ТЕОРІЯ ПРАВОВОЇ ЗАКОННОСТІ ТА ПРАВОВОГО ПОРЯДКУ»

6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно- правових формах;

7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків;

8) розраховує на сувору громадянську дисципліну;

9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства;

10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах.

Отже, національний правопорядок - комплексне утворення. Він бере початок з біологічної організації соціалізованої людини, котрій притаманний потяг до порядку. Його нормативно-юридичною основою є право і законність (правозаконність). Необхідність формування і підтримання правопорядку зумовлюється двома зустрічними інтересами - громадянського суспільства і держави, їх основними законами і тенденціями правового розвитку.

Громадянське суспільство є основою правопорядку, оскільки воно об’єктивно відчуває потребу в упорядкованості буття, його безпечності, організованості, передбачуваності, стійкому функціонуванні за допомогою соціальних (у тому числі правових) норм. В умовах сприятливого правопорядку ефективно функціонує економіка, досягається гармонія в діях законодавчої, виконавчої і судової влади, активно діють різні громадські і приватні організації, гарантується вільний розвиток людини, задоволення її духовних і матеріальних потреб. Громадянське суспільство протистоїть безладності, безсистемності, формує соціальні норми, спрямовані на зміцнення соціального і правового порядку і транслює вимогу закріплення цих норм і протистояння негативним явищам на державу.

Держава об’єктивно зацікавлена у правовому забезпеченні власної діяльності - виконанні завдань і функцій, у правових взаєминах з громадянським суспільством. Держава не сприймає хаосу і сваволі. В умовах стабільного правопорядку зміцнюється виконавська дисципліна всіх органів держави і їх посадових осіб, успішно проводиться зовнішньополітична діяльність. Правовий порядок і правова законність виступають правовим підґрунтям і засобами функціонування державної влади, демократії. Коли держава в особі уповноважених органів формулює, конкретизує норми права, вона закладає в них основи офіційного правопорядку і забезпечує їх реалізацію.

Отже, правопорядок як праводержавне явище, є устроєм правового життя суспільства, у просторі якого перебувають суб’єкти права, котрі зацікавлені у стабілізації, підтриманні рівноваги між інтересами громадянського суспільства і держави, створенні необхідної безпеки, тобто такого стану, коли можна передбачати рішення юридичних ситуацій і розраховувати на гарантування здійснення прав.

Антиподом правопорядку є свавілля і беззаконня, хаос і безладдя.

§ 2. Зміст і структура правового порядку

Зміст правового порядку - система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють втіленню у реальність права, правових відносин, правомірної поведінки, правової діяльності, інших видів правової активності.

Розрізняють такий зміст правопорядку:

1) матеріальний - система реальних (економічних, політичних, морально-духовних, юридичних) упорядкованих відносин у громадянському суспільстві з правомірною поведінкою їх учасників - фізичних і юридичних осіб як результат їх об’єктивної потреби. У матеріальному змісті виражається закономірність виникнення, розвитку і функціонування правопорядку в процесі взаємозв’язку з економікою, політикою, культурою. Отже, матеріальний зміст правопорядку - це умови для координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку,

2) юридичний (державно-правовий) - система реалізованих прав, обов’язків, відповідальності громадян як результат установлення правозаконності, впорядкованості та урегульованості правових відносин, правомірної поведінки їх учасників, що досягнутий за допомогою правових засобів через виражену в них волю держави.

Отже, юридичний зміст правопорядку - це результат координованих дій суб’єктів права/учасників правопорядку.

Діяльність у межах чинних законів, підзаконних актів та інших джерел (форм) права, підставою яких є природні, невід’ємні і невідчужувані права і свободи людини, зумовлює правопорядок.

Структура правового порядку - це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур/процесів. Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом.

Основні елементи структури правопорядку:

1) інституціональний - суб’єкти права/учасники правопорядку - громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку - державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура, органи внутрішніх справ); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства;