Розділ 19 ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Регулятивні відносини, у свою чергу, поділяються на правовідносини активного типу (виражають регулятивно-динамічну функцію права, складаються на основі зобов’язуючих або уповноважуючих норм права) і правовідносини пасивного типу (виражають регулятивно-статичну функцію права, складаються на основі норм-заборон).

2. За рівнем індивідуалізації суб’єктів — відносні, в них точно визначені права і обов’язки учасників так само, як і самі учасники (наприклад, кредитор і боржник, покупець і продавець, суддя і підсудний тощо), та абсолютні — в цих правовідносинах визначена лише одна сторона — уповноважена, а всі інші (“всякий і кожний”) є зобов’язаними відносно цієї особи (наприклад, власник майна, а всі інші особи зобов’язані утримуватись від порушення його права власності. Те саме можна сказати і про право на життя). Ці два види правовідносин можна назвати конкретними. Їх завдання — обслуговувати повсякденні потреби, запити, інтереси людей. Такі відносини безперервно виникають, змінюються і припиняються.

Ще за цією ознакою виділяють загальнорегулятивні відносини, що, на відміну від конкретних, виражають юридичні зв’язки більш високого рівня між державою і громадянами. Вони виникають на основі норм Конституції і є базовими, вихідними для галузевих правовідносин. Характеризуються наступними ознаками: виникають головним чином на підставі норм Конституції та інших фундаментальних нормативно-правових актів (наприклад, Кримінального кодексу); носять загальний, а не індивідуалізований і деталізований характер; є постійними або досить тривалими; опосередковують найважливіші, основоположні суспільні відносини; виражають загальне правове положення (статус) суб’єктів; виникають безпосередньо із самих законів; є первинними, базовими, служать передумовою для виникнення і функціонування різноманітних конкретних відносин. Загальнорегулятивними можна також визнати відносини, що виникають на основі норм міжнародного права у сфері прав людини.

3. За галузями права — конституційні, шлюбно-сімейні, адміністративні, кримінально-процесуальні, трудові, цивільні тощо. За галузевою ознакою можна виділити правовідносини матеріальні і процесуальні. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матеріального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо. Процесуальні правовідносини виникають на основі норм процесуального права і носять організаційний характер.

4. За кількістю суб’єктів — прості (беруть участь два суб’єкти) та складні (правовідносини між трьома і більше суб’єктами).

5. За розподілом прав і обов’язків між суб’єктами — односторонні, кожна сторона має або лише права, або лише обов’язки (наприклад, громадянин зобов’язується сплачувати податки, а держава має право їх отримувати) та двосторонні, кожна сторона має і права, і обов’язки (наприклад, покупець і продавець. Таких відносин більше).

Односторонніми і двосторонніми правовідносинами також називають відносини, в яких бере участь відповідно один суб’єкт (наприклад, заповіт або дарування є односторонньою угодою), або два чи більше (купівля-продаж тощо).

6. За волевиявленням сторін — договірні, для виникнення цих правовідносин потрібна згода як уповноваженої, так і зобов’язаної сторін (договір купівлі-продажу), та управлінські, для виникнення їх потрібна згода лише однієї уповноваженої сторони (накладання штрафу).

7. За тривалістю у часі — короткострокові (купівля-продаж) і довготривалі (шлюб, громадянство).

19.5. Суб’єкти правовідносин

Суб’єкти правовідносин — це учасники правовідносин, індивіди або організації, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки на основі юридичних норм.

Суб’єктами правовідносин можуть бути:

1. Індивідуальні суб’єкти (фізичні особи), які поділяються на такі групи: громадяни (володіють повним набором прав і обов’язків в державі), іноземці та особи без громадянства (мають обмеження щодо політичних прав, не виконують військовий обов’язок), особи з подвійним громадянством.

2. Колективні суб’єкти (юридичні особи): держава, державні органи та установи, громадські об’єднання, адміністративно-територіальні одиниці та їх населення, виборчі округи, релігійні організації, промислові підприємства, іноземні підприємства тощо.

Для того щоб бути суб’єктом права, організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктністю. Лише за наявності правосуб’єктності суб’єкт може бути учасником правовідносин. Правосуб’єктність — це передбачена нормами права юридична властивість учасників правових відносин, яка складається з двох елементів — правоздатності та дієздатності.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстрактна) можливість мати передбачені законом права і обов’язки, здатність бути їх носієм. Це не є фактична здатність реалізовувати права і обов’язки на практиці, це — принципова потенційна здатність суб’єкта мати їх (в цей момент або в майбутньому). Всі громадяни незалежно від віку та стану здоров’я наділені правоздатністю. Правоздатність однакова для всіх. Вона виникає з моменту народження та припиняється смертю. Вона гарантована державою і носить універсальний характер. Правоздатність випливає з міжнародних пактів про права людини, принципів гуманізму, формальної рівності, справедливості.

Але замало просто володіти правами та обов’язками. Важливо бути здатним свідомо здійснювати ці права, виконувати обов’язки, проводити необхідні для їх набуття дії з прийняттям на себе відповідальності за їх наслідки.

Така здатність називається дієздатністю, тобто юридичною здатністю громадянина своїми власними діями набувати права і обов’язки, самостійно реалізовувати їх, нести відповідальність за свої дії та керувати своїми вчинками. Дієздатність передбачає здатність розпоряджатись правами та виконувати обов’язки. Наявність дієздатності свідчить про те, що громадянин здатний чинити дії, які породжують юридичні наслідки.

Повністю дієздатна особа — це повнолітня особа, яка є психічно здоровою та розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій та несе за них відповідальність. Повною мірою дієздатність проявляється з моменту досягнення повноліття, а до того часу доповнюється дієздатністю батьків. Отже, дієздатність, на відміну від правоздатності, залежить від віку та стану психічного здоров’я і розумової повноцінності особи.

У деяких випадках до складу правосуб’єктності ще входить деліктоздатність — тобто здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.