Розділ 15 ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА

15.1. Поняття форм (джерел) права

Праву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загальнообов’язкових правил поведінки — правових норм, де головними виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають публічний характер, тобто стають загальнообов’язковими для всіх.

Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні форми свого зовнішнього вираження. Відбиваючи його зміст, вони являють собою способи організації права назовні.

Під формою права розуміється об’єктивоване закріплення і прояв змісту права в певних актах державних органів, рішеннях судів, договорах, звичаях та інших джерелах. Призначення цієї форми — упорядкувати правовий зміст, надати йому властивості державно-владного характеру.

У радянській правовій теорії значне місце займала дискусія про правильність термінів, що позначають відповідні поняття — “джерело права” чи “форма права”.

Одні визнавали більш правильним вживання терміна “форма права”, інші схилялися до терміна “юридичне формальне джерело права”. Пропонувалося також відрізняти “джерело права в матеріальному значенні” (матеріальні умови життя суспільства, волю панівного класу) від джерела права “у формальному значенні”, тобто від форми об’єктивного вираження і закріплення обов’язковості правових норм.

Нині ці суперечки можна вважати перебореними, оскільки терміни “форма права” і “джерело права” вживаються при висвітленні даної теми в тому самому контексті зовнішньої форми об’єктивації, зовнішнього вираження змісту права. Найрозповсюдженішим є висновок, що джерело права — це синонім поняття форми права.

Юридичне джерело права завжди походить від правотворчого рішення компетентного державного органу і може бути прямим, похідним або санкціонованим, тобто коли воно формулює узагальнені нормативні положення (нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір) або відбиває конкретний принцип регулювання, що міститься в рішенні конкретної юридичної справи (правовий прецедент), або обмежується державно-владним санкціонуванням вже існуючих правил поведінки (правовий звичай).

Таким чином, юридичними джерелами, або формами права є офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права стають загальнообов’язковими.

У рамках правової системи джерела права розташовані за принципом їхньої ієрархічної підпорядкованості, утворюють цілісну систему. Її вертикальна структура будується таким чином, що розпорядження одних джерел права видаються на основі вищестоящих джерел. Чітка підпорядкованість джерел права, законодавчо закріплена і забезпечена за допомогою юридичних механізмів, має важливе соціально-політичне значення. Справді, єдність системи джерел права означає єдність вираженої в законі верховної державної волі.

Призначення форм (джерел) права у тому, що вони служать для зовнішнього вираження змісту правових норм, офіційного закріплення прав і обов’язків суб’єктів, забезпечення об’єктивного характеру права, для надання нормам права загальної обов’язковості.

15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах

Правові системи сучасних держав розрізняються насамперед тим, яке із джерел права переважає в національній правовій системі даної держави, тобто якими специфічними способами й у яких особливих формах норми права одержують свій загальнообов’язковий характер, ким і як вони об’єктивуються назовні.

1. Судовий прецедент. У країнах англосаксонського права — Англії, США, Канаді, Австралії та інших — основною особливістю правової системи є визнання і широке використання судового прецеденту, тобто рішень судів, що набувають значення “зразка” для наступних рішень і тим самим встановлюють норми права.

Судовий прецедент — своєрідне джерело права англосаксонської правової системи. Прецедент являє собою таке рішення державного судового органу, що приймається за зразок при розгляді аналогічних справ у майбутньому. З його допомогою може бути підтверджений чи пояснений будь-який аналогічний факт чи обставина, що має значення при розгляді юридичної справи.

Суть прецеденту — в обов’язку суддів ухвалювати рішення на основі рішень вищих судів. Судовий прецедент створюється, як правило, вищими органами судової системи. Умовою дії системи прецедентів є наявність джерел інформації про прецеденти, тобто судових звітів (law reports).

2. Нормативно-правовий акт. У країнах континентальної Європи, у тому числі й в Україні, основним видом джерел права є нормативно-правові акти: закони, укази, декрети, постанови та ін.

Нормативно-правові акти — комплекс загальнообов’язкових актів правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально визначеному порядку за певними процедурами, що містять правила поведінки загального характеру.

Нормативно-правові акти видаються органами державної влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, який його видав. Вищими за юридичною силою є Конституція і закони.