Розділ 17 СИСТЕМА ПРАВА І ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

У ході першої дискусії (1938-1941) була відзначена важливість виділення об’єктивного критерію розподілу права на галузі й інститути, яким є предмет правового регулювання, тобто певна сукупність однорідних суспільних відносин. Предмет правового регулювання — це та сфера, на яку поширюється право. Це — матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи.

Однак класифікація галузей права тільки по предмету регулювання зводить дискусію про систему права лише до питання про систему суспільних відносин. Тому в ході другої дискусії (1955-1958) було визнано необхідним, крім основного критерію (предмета правового регулювання), виділити додатковий юридичний критерій — метод правового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нормами однієї галузі права, обумовлює необхідність використання при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним.

Метод правового регулювання — це система юридичних засобів і прийомів, за допомогою яких держава впливає на поведінку людей. Якщо предмет правового регулювання відповідає на запитання що регулює право, то метод — на запитання як воно регулює. Метод поєднує об’єктивні й суб’єктивні моменти і носить щодо предмета додатковий характер.

Основними методами правового регулювання є імперативний (наказовий, авторитарний, централізований) і автономний (диспозитивний, децентралізований, ґрунтується на добровільності, юридичній рівності й вільному волевиявленні). Вони носять універсальний характер.

До неосновних методів відносять заохочувальні, рекомендаційні, переконання і примусу, методи дозволу, зобов’язання і заборони. Усі зазначені методи при усій своїй розмаїтості і відносній самостійності взаємозалежні і, як правило, використовуються у сполученні один з одним. Їхнє застосування залежить від змісту відносин, розсуду законодавця, правозастосовчої практики, рівня правової культури населення.

В адміністративному і конституційному праві діє метод субординації і владного наказу, що дозволяє ефективно регулювати управлінську, службову, оперативну й іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконавська дисципліна, підпорядкованість одних суб’єктів іншим, обов’язковість рішень і розпоряджень вищестоящих ланок держапарату для нижчестоящих — основні риси зазначеного методу.

Методи заохочення притаманні в основному трудовому праву, де діють різного роду преміальні системи, спрямовані на стимулювання моральної і матеріальної зацікавленості в рості продуктивності праці, підвищенні працівниками своєї кваліфікації, здобутті нових професій тощо. Норми, що встановлюють порядок нагородження громадян орденами і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються заохочувальними, але вони належать до адміністративного права.

Метод автономії і рівності сторін типовий для процесуальних галузей права, де позивач і відповідач, інші учасники судового процесу знаходяться в однаковому процесуальному становищі. Рівністю суб’єктів відрізняються також цивільні відносини.

У сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що селянські (фермерські) господарства в умовах ринкової економіки — недержавні організації і стосовно них імперативні засоби впливу неприйнятні.

Співвідношення предмета і методу правового регулювання полягає у наступному. Предмет є головним, матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, оскільки він має об’єктивний зміст. Метод служить додатковим, юридичним критерієм, бо він похідний від предмета, самостійного значення він не має. Однак у сполученні з предметом він сприяє точнішій градації права на галузі й інститути. Адже наявність різних видів суспільних відносин ще не створює саму по собі систему права, не породжує його галузей. Саме предмет насамперед диктує необхідність виділення тієї чи іншої галузі, а коли галузь виділяється, з’являється відповідний метод регулювання, що значною мірою залежить від волі законодавця.

17.3. Загальна характеристика основних галузей права

Серед усіх галузей системи права провідне місце займає конституційне право, інтегруюча галузь права. Це пояснюється специфікою суспільних відносин, що складають предмет правового регулювання цієї галузі. Такими є відносини, що становлять основу суспільного і державного ладу. У нормах конституційного права закріплюються права і свободи громадян, економічна основа суспільства, система органів державної влади, порядок їхнього формування і функціонування, адміністративно-територіальний устрій, виборча система та ін. Норми конституційного права є вихідним нормативним матеріалом для інших галузей права, що функціонують на основі Конституції. Методи в цій галузі переважають імперативні, субординаційні.

Адміністративне право регулює сферу управлінської, виконавчо-розпорядчої діяльності державних органів і їх посадових осіб. Норми адміністративного права визначають структуру і компетенцію міністерств, відомств, їхніх управлінь, відділів, порядок діяльності різного роду підприємств та установ. Об’єктами управління виступають економіка, наука, культура, освіта, охорона здоров’я та ін. Особливістю цих суспільних відносин є та обставина, що однією зі сторін тут завжди виступає державний орган чи посадова особа.

Цивільне право регулює майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між різними організаціями, організаціями і громадянами, між громадянами з питань володіння, користування і розпорядження власністю, її придбання і відчуження тощо. Особливістю цивільно-правових відносин є автономія і юридична рівність учасників. У силу великого нормативного обсягу цивільне право як галузь має у своїй структурі ряд підгалузей (авторське, винахідницьке, спадкове).

Сімейне право регулює особисті і майнові відносини, що пов’язані зі шлюбом та спорідненістю людей, регулює порядок і умови реєстрації шлюбу, права й обов’язки подружжя, порядок розірвання шлюбу, права й обов’язки батьків і дітей, опіку і піклування.

Трудове право регулює відносини у сфері реалізації права на працю, до якої входять питання організації праці, її оплати; робочий час і час відпочинку; прийом на роботу і звільнення; укладання трудових угод та колективних договорів; питання соціального страхування, умови й оплата праці, трудові спори тощо.

Фінансове право регулює фінансові відносини. Норми цієї галузі регламентують формування і виконання державного бюджету, порядок стягування податків, кредити, позики тощо.

Земельне право регулює суспільні відносини у сфері землекористування і землеустрою, збереження і розподілу земельного фонду, визначення правового режиму різних видів землі.

Кримінальне право — це система юридичних норм, що забезпечують охорону суспільного і державного ладу, різних форм власності, особистості і прав громадян, підтримку правопорядку в країні. Ці норми визначають поняття злочину і його ознаки, підстави і порядок притягнення до кримінальної відповідальності, мету і види покарання і порядок його застосування. Система кримінального права складається з двох частин: загальної й особливої.

Кримінально-процесуальне право — це система юридичних норм, що встановлюють порядок судочинства по кримінальних справах. Кримінально-процесуальне право регулює діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду і їхні взаємовідносини з громадянами у процесі розслідування, судового розгляду і вирішення кримінальних справ, ухвалення вироків.