Розділ 14 НОРМИ ПРАВА В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Правові норми займають особливе місце в системі соціальних норм. Ця особливість виявляється в соціальній цінності права, його ознаках і функціях. Правові норми регулюють найважливіші економічні, політичні й соціальні відносини. Правові норми складаються історично. Вони об’єктивно обумовлені конкретними суспільно-економічними умовами розвитку суспільства.

Поняття норми права належать до найважливіших категорій теорії держави і права. Право складається з діючих у цьому суспільстві юридичних чи правових норм.

У сучасній юридичній літературі під нормою права розуміється загальнообов’язкове формально визначене правило соціально значущої поведінки, встановлене або санкціоноване державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом визначення прав і обов’язків їх учасників і забезпечене можливістю застосування державного примусу.

Можна виділити наступні істотні ознаки правових норм, що відрізняють їх від інших соціальних норм.

1. Норма права є мірою свободи волевиявлення і поведінки людини. Найбільша ефективність реалізації правової норми досягається при поєднанні загальнолюдських і соціально-групових, класових інтересів в умовах стабільності суспільних відносин.

2. Це форма закріплення прав і обов’язків, які визначають поведінку людини у соціальному спілкуванні. Завдяки єдності прав і обов’язків забезпечується стабільність і врівноваженість суспільних відносин, адже право одного індивіда підкріплюється обов’язком іншого. Інакше кажучи, норма права має зобов’язально-надавальний характер.

3. Норма права являє собою загальнообов’язкове правило поведінки, тобто вона вказує, яким чином, у якому напрямі, протягом якого часу, на якій території необхідно діяти тому чи іншому суб’єкту, носить загальний характер, виступає як рівна, однакова для всіх і кожного, її повинні дотримуватись всі суб’єкти суспільних відносин незалежно від того, громадянин це або посадова особа державного органу.

4. Норма права — це правило поведінки загального характеру, яке адресується не конкретному суб’єкту, а всім учасникам відносин (є неперсоніфікованими), що регулюються цією нормою права. Норма права здійснюється не разово, а завжди, коли виникають для цього підстави.

5. Норма права — єдина серед соціальних норм, що походить від держави і є офіційним вираженням державної волі.

6. Це формально визначене правило поведінки. Норма права відрізняється від інших соціальних норм тільки їй притаманною формальною визначеністю. Внутрішня визначеність норми виявляється в змісті, обсязі прав і обов’язків, чітких вказівках на наслідки її порушення. Зовнішня визначеність полягає в тому, що будь-яка норма закріплена у статті, главі, розділі офіційного документа — у нормативно-правовому акті. Формальна визначеність потребує письмової, документальної форми. Норми права є чинними, коли вони доведені до відома через офіційні письмові джерела.

7. Норми права видаються уповноваженими на те органами держави у чітко встановленому порядку та за певною процедурою.

8. Нормою права є правило поведінки, гарантоване державою. Можливість державного примусу у випадках порушення права є однією з важливих гарантій дієвості права.

9. Норма права є системною, що виявляється у структурній побудові норми, у спеціалізації і кооперації норм різних галузей інститутів права. Право — це не просто сукупність, а система норм. З норм права складаються як окремі нормативні акти, так і галузі та інститути права.

14.3. Структура норм права

Для досягнення цілей правового регулювання норма права повинна виразити сам зміст правила поведінки, визначити умови, за яких зміст правової норми повинен здійснюватися, установити негативні наслідки порушення правової норми.

Структура правової норми — ідеальна логічна конструкція, яка виражає взаємозв’язок її складових елементів. Особливості, зміст і призначення більшої частини правових норм тісно пов’язані з їх структурою. Будь-яка така норма встановлює для учасників суспільних відносин взаємні права й обов’язки; передбачає фактичні обставини, за яких ці права й обов’язки вступають у дію; попереджає про наслідки порушення тієї чи іншої норми. Цьому змісту норми права відповідає притаманна тільки їй структура — внутрішня будова, що характеризується єдністю і взаємозв’язком трьох її складових елементів — гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза вказує на конкретні життєві обставини (умови), при наявності або відсутності яких і реалізується норма. Гіпотеза — передумова практичного функціонування права, його втілення в життя у формі правовідносин. У ній указуються юридичні факти, наявність яких служить основою виникнення, зміни або припинення правовідносин.

Встановлюючи обставини і сферу дії норми, гіпотеза одночасно окреслює коло суб’єктів відносин, яких диспозиція “пов’язує” взаємними правами й обов’язками. Тим самим за допомогою гіпотези передбачений диспозицією абстрактний варіант поведінки пристосовується до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конкретних життєвих обставин.

Залежно від будови гіпотези поділяються на прості та складні. Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку реалізується юридична норма. Якщо гіпотеза пов’язує дію норми з наявністю двох чи більше умов, вона називається складною. Різновидом складної гіпотези є альтернативна гіпотеза. Її подібність до інших складних гіпотез полягає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови здійснення правової норми. Але для вступу норми права в дію досить однієї з наведених у ній фактичних обставин.

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казуальні (від слова “казус” — випадок). Абстрактна гіпотеза, вказуючи на умови дії норми, акцентує увагу на їх загальних, родових ознаках. Казуальна гіпотеза пов’язує реалізацію юридичної норми з окремими, чітко визначеними певними випадками, які важко або неможливо відобразити за допомогою абстрактної гіпотези.