Розділ 6 ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ

Проте ця класифікація не є загальноприйнятою, її противники стверджують, що цим самим функції держави ототожнюються з функціями її окремих органів — законодавчих, виконавчих та судових.

4. Висловлюється також думка, що функції держави варто поділяти на основні і неосновні (додаткові). Звичайно, такий поділ дуже умовний. Кожна функція держави є об’єктивно необхідною. Однак на різних етапах розвитку держави можливе виділення пріоритетних напрямів, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. Ці напрями стають для держави основними.

Основні функції — це найзагальніші, найважливіші напрями діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей, що постають перед нею в певний історичний період. Основні функції держави містять безліч інших її функцій, іменованих неосновними функціями. Останні як структурні складові основних функцій являють собою напрям діяльності держави з виконання її завдань у конкретній, вужчій сфері громадського життя.

5. За причинами (джерелами) виникнення функції держави можна поділити на функції, що випливають з класових протиріч (придушення опору експлуатованих класів та ін.), та функції, що випливають з потреб суспільства в цілому (забезпечення правопорядку, охорона природи і навколишнього середовища тощо).

Класові функції — це ті напрями діяльності держави, що найповніше відображають класові інтереси, волю того класу, тієї соціальної сили, групи, що панують у цьому суспільстві, захоплюють і здійснюють державну владу.

Загальносоціальні функції реалізуються в інтересах усього суспільства, у тому числі і панівної еліти, і підлеглих класів, і соціальних груп (наприклад, будівництво доріг, іригаційних систем, боротьба зі стихійними лихами, здійснення соціальних програм та ін.).

6. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяють на внутрішні, що визначають діяльність держави всередині країни, її роль у житті цього суспільства, і зовнішні — діяльність за її межами, що розкриває роль держави у відносинах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь- якої держави тісно пов’язані, оскільки зовнішня політика багато в чому залежить від внутрішніх умов існування цієї держави.

У теорії держави поділ функцій на внутрішні і зовнішні є найбільш поширений. Внутрішні функції, націлені на вирішення внутрішніх завдань країни, показують ступінь активності впливу держави на суспільство, а зовнішні — на встановлення і підтримку відносин з іншими державами. Проте нині поділ функцій держави на внутрішні і зовнішні втрачає деякою мірою своє значення, оскільки багато внутрішніх функцій набуває зовнішній характер (наприклад, екологічний напрям діяльності держави), і навпаки.

Спостерігається виділення глобальних функцій держави, які характеризують її діяльність в екологічній, демографічній, сировинній, космічній сферах, у галузі створення і використання ядерної, інформаційної технології, у галузі захисту прав людини й інших сучасних глобальних сферах діяльності, що стосуються всієї цивілізації. Але все одно значення внутрішніх функцій держави не можна в жодному разі применшувати.

Внутрішні функції держави. Серед внутрішніх функцій можна виділити блок охоронних функцій — охорони існуючих форм власності, забезпечення (охорони) правопорядку, охорони і захисту прав і свобод громадян.

Конституція, визнавши людину, її права і свободи вищою соціальною цінністю, вперше закріпила захист прав і свобод людини і громадянина як функцію держави. Тим самим охорона і розвиток політичних, економічних, соціальних, культурних, особистих прав і свобод складають зміст діяльності всіх органів державної влади.

Охорона наявних форм власності — функція, властива всім державам, бо всі вони охороняють і захищають свій економічний фундамент. У демократичному суспільстві діє принцип рівного правового захисту усіх форм власності.

Охорона правопорядку — найважливіша і найнеобхідніша функція будь-якої держави, що випливає з потреб суспільства. У демократичній державі на перший план висувається охорона прав і свобод громадян, без чого неможливий справжній правопорядок.

Друга половина XX ст. характеризується тим, що в розвинених країнах світу до основних функцій держави соціального спрямування увійшла економічна функція. Тепер держава втручається в економіку, визначає темпи її зростання, встановлює пропорції між окремими її галузями. Утворились державний сектор економіки, державна власність, державне управління підприємствами й організаціями, що на ній базуються. Економічна функція держави має антикризову спрямованість і націлена на створення соціально орієнтованої ринкової економіки.

З економічною тісно пов’язана соціальна функція держави. Головне її призначення — усувати можливу соціальну напруженість у суспільстві, вирівнювати різкі диспропорції в соціальному стані людей, розвивати охорону здоров’я, освіту, культуру. В усьому цьому чітко простежується мета держави — забезпечити всім гідне існування, вільний розвиток особистості, захист родини, соціальну справедливість і соціальну захищеність.

Ця функція випливає зі ст. 1 Конституції України, що визначає нашу державу як соціальну. Зміст цієї функції багатозначний: у державі охороняються праця і здоров’я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка родини; розвивається система соціальних служб; встановлюються державні пенсії та інші гарантії соціального захисту.

Соціальна функція держави спрямована на подолання бідності, нерівності і зростання безробіття; на стабілізацію рівня життя населення і більш рівномірний розподіл тягаря економічних труднощів між різними верствами населення.

Останнім часом багато передових держав світу активно здійснюють функцію розвитку науково-технічного прогресу. Постійно розширюється сфера науково-технічних досліджень, що відбуваються на державній основі. Це викликано тим, що сучасні масштаби наукових досліджень і експериментальних робіт значно зросли. Тому держава бере на себе стимулювання технічного прогресу, майже повністю оплачує витрати в галузі фундаментальних теоретичних досліджень.

Функція розвитку культури, науки й освіти склалася замість раніше здійснюваної культурно-виховної функції з властивим їй домінуванням радянської державної ідеології. На відміну від колишньої, функція розвитку культури, науки й освіти ґрунтується на визнанні Конституцією ідеологічного плюралізму, відповідно до якого ніяка ідеологія не може встановлюватися як загальнообов’язкова. Конституція гарантує кожному свободу літературної, художньої, наукової, технічної творчості, охорону інтелектуальної власності.

Екологічна функція, або функція охорони природи і раціонального використання природних ресурсів, об’єктивно обумовлена розвитком науково-технічної революції і її часом негативних наслідків для людини. В цих умовах проблема екології вийшла на перший план не тільки в межах окремої країни, але й у глобальному міжнародному масштабі.