Розділ 26 ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

26.1. Поняття і структура правової системи

Право потребує системного і цілісного вивчення. Системний аналіз правових явищ дозволяє комплексно підходити до розкриття їх взаємозв’язків. На цій основі було запроваджено категорію “правова система”. Правова система — складне і багатопланове явище, що складається з цілого комплексу компонентів, яке справляє нормативно-організаційний вплив на суспільство.

Елементами правової системи є право як система регулювання суспільних відносин, форми (джерела) права, правові принципи, юридична практика і юридична діяльність, механізм правового регулювання, законність і правопорядок, правова свідомість і правова культура, суб’єкти права, правові традиції, юридична доктрина тощо.

Поняття правової системи відображає сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії в масштабах суспільства і держави. Воно є дуже складним, усі елементи правової системи поєднані необхідними зв’язками та відносинами. Всі юридичні явища того чи іншого суспільства об’єднуються в певну систему.

На формування правових систем у різних народів вплинули різні фактори, починаючи з етнічних, расових, географічних, релігійних і закінчуючи юридичною технікою і стилем. Звідси походить багато класифікацій. Найпопулярнішою є класифікація правових сімей, проведена відомим французьким ученим Р. Давидом. Вона заснована на сполученні двох критеріїв: ідеології, що включає, з одного боку, релігію, філософію, економічні й соціальні структури, і з другого — юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права.

В основу іншої класифікації правових систем покладений критерій “правового стилю”, який складається з п’яти факторів: походження й еволюції правової системи; своєрідності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їхнього тлумачення; ідеологічних факторів.

Обидві класифікації мають багато спільного і на основі їх узагальнення можна дійти висновку, що в основу класифікації правових систем мають бути покладені такі чинники:

• Спільність генезису (виникнення і наступного розвитку). Інакше кажучи, всі правові системи пов’язані між собою історично, мають спільні державно-правові корені (виростають з однієї стародавньої держави, засновані на однакових правових началах, принципах, нормах).

• Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Йдеться про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються його норми (у законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), про їх співвідношення.

• Структурна єдність, подібність. Правові системи країн, що входять в одну правову систему, мають подібність структурної побудови нормативно-правового матеріалу.

• Спільність правових принципів — ідей, що лежать в основі правового регулювання.

• Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права.

З урахуванням викладеного в науці виділяють наступні правові системи (або сім’ї): 1) англосаксонську (Англія, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія та ін.); 2) романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Туреччина); 3) релігійно-правову (країни, що сповідують як державну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм); 4) соціалістичну (Китай, В’єтнам, КНДР, Куба); 5) систему звичаєвого права (екваторіальна Африка і Мадагаскар).

26.2. Романо-германська правова система

Романо-германське право сформувалось в XII-XIII ст. у результаті рецепції (запозичення) римського права країнами континентальної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розвиток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загальнонаціональною, континентально-європейською.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурні передумови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мистецтва, культури підготував ґрунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьому процесі відіграли університети, де відбувалося вивчення оригінальних римських текстів.

Важливою передумовою рецепції римського права було також благословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативно ставилася до римського права, і знадобився авторитет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження.

З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI-XVIII ст. процес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні принципи римського права поступово інтегровані в національні нормативні системи. Цей процес завершився розробкою національного законодавства, національних кодексів.

Особливості норм романо-германського права наступні. Романо-германська норма права — загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедентною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає необхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.