Розділ 13 МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Різноманітність суспільних відносин, що входять у сферу правового регулювання, викликають відмінності в методах та засобах правового регулювання. Методи правового регулювання — це способи, засоби і прийоми, за допомогою яких правове регулювання здійснюється. Виділяють два основних методи правового регулювання.

Перший метод — метод децентралізованого регулювання — автономний. Він побудований на координації цілей та інтересів сторін у суспільних відносинах та застосовується для регламентації рівних за становищем (рівноправних) суб’єктів, які задовольняють свої приватні інтереси. Децентралізований метод правового регулювання, як правило, застосовується у приватно-правових галузях (цивільне, сімейне, трудове право).

Другий метод — метод централізованого, або імперативного, наказового регулювання. Він базується на відносинах субординації між учасниками суспільних відносин — вони не є рівними за статусом. За його допомогою регулюються відносини, в яких пріоритет надається загальносоціальному інтересу. В державно-організованому суспільстві загальносоціальні інтереси виражає держава, яка здійснює централізоване управління суспільними процесами та наділена владними повноваженнями. Тому централізований, імперативний метод використовується в публічно-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право).

13.3. Способи і типи правового регулювання

Способи правового регулювання — це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованим в нормі права, та засобами впливу на поведінку осіб. В теорії права прийнято виділяти три основних способи правового регулювання.

1. Надання учаснику правових відносин суб’єктивних прав — уповноваження або дозвіл. Це — надання права на активні дії. Воно виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись та розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).

2. Зобов’язання як припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов’язується сплачувати податки).

3. Заборона, тобто покладання зобов’язання утримуватись від заборонених дій, зобов’язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним засобом у стані сп’яніння).

Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна — дозвіл та зобов’язання; регулятивно-статична функція права — заборона.

Крім того, можна визначити також додаткові способи правового регулювання: застосування засобів примусу та юридичної відповідальності. Цей спосіб є додатковим, бо, по-перше, являє собою вид обов’язку (юридична відповідальність може розглядатись як обов’язок зазнати покарання та позбавлення певних благ), а по-друге, цим способом забезпечується належне виконання обов’язків, дотримання заборон та використання прав.

Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.

Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі. Це — загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загальнодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб’єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли в перелік заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.

Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони.

Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.

13.4. Стадії правового регулювання

Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є досить складним і довготривалим.

Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.

Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.

Перший етап правового регулювання тісно пов’язаний із право- творчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою право- творчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішення мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.

Другим етапом виступає конкретизація прав і обов’язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб’єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов’язані суб’єктивні права й юридичні обов’язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб’єкти наділяються правами та обов’язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.