Розділ «Частина четверта НОРМАТИВНА ОСНОВА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

Переліки можна поділити за: а) ознакою їх розміщення в тексті: переліки, які розміщуються в основній частині нормативно-правового акта, слугують невід’ємною частиною його приписів, і переліки, які розміщуються в додатках та слугують як би доповненням до нормативно-правового акта; б) за функціональною ознакою: переліки, за допомогою яких розкривається обсяг поняття (наприклад, «адміністративно- територіальна одиниця — область, район, місто, район у місті, селище, село»); переліки, за допомогою яких формулюються складні гіпотези, альтернативні санкції; в) за обсягом повноти: вичерпні (повні) переліки, які не припускають розширювального тлумачення, та приблизні (неповні), які передбачають можливість доповнення явищ, об’єктів, ознак, зазначених у переліку. При цьому слід відмітити, що неповні переліки більш притаманні регулюванню приватних відносин, в той час як відносини публічно-правового характеру вимагають використання повних переліків.

Особливу проблему на практиці викликають неповні переліки, що закінчуються словами типу «інші», «і тому подібне» тощо. При застосуванні такого переліку з метою правильного спрямування діяльності щодо подальшої конкретизації чи тлумачення та застосування припису, який містить перелік, бажано, аби закон в цілому надавав можливості з достатньою достовірністю судити про критерії такої конкретизації. Ще краще, якби в законі містилася пряма вказівка на них. У будь-якому разі, нормопроектувальник при використанні неповного переліку має дбати про те, щоб усі його елементи були пов’язані однією загальною ознакою, за якою суб’єкти права зможуть адекватно визначати ті обставини, факти, події тощо, пряма вказівка на які у відповідному переліку відсутня.

Терміни — один з найважливіших засобів законодавчої техніки. Термінологія, яка використовується в законодавстві, поділяється на три основні види:

а) загальновживані терміни — слова та словосполучення літературної мови, які мають загальнопоширене вживання (сім’я, територія, ділянка, документ тощо);

б) спеціально-технічні терміни — слова та словосполучення не- юридичного вживання, які належать іншим (неюридичним) наукам і певним сферам людської діяльності та використовуються в законі (рентген, провізор, радіоактивні відходи, аудіовізуальний твір, провайдер та ін.);

в) спеціально-юридичні терміни — слова та словосполучення, що належать юридичній науці і практиці, відбивають специфіку державно- правових явищ (шлюб, позов, дієздатність, правоздатність, законність, юридична відповідальність, нормативно-правовий акт, державний орган, повноваження тощо).

До використання термінів ставляться такі вимоги.

1. Терміни повинні мати чітке значення. Прикладом термінів з нечітким значенням є «робоче місце» і «місце роботи» в трудовому праві, «працівник правоохоронного органу» в кримінальному і адміністративному праві тощо.

2. Терміни мають бути простими і зрозумілими, слід уникати надмірного вживання спеціальної технічної термінології; не треба використовувати застарілі та маловживані терміни, професіоналізми, неологізми, перевантажувати текст іноземними термінами. Слід віддавати перевагу тим термінам, які вже визнані і апробовані на практиці, є загальноприйнятими.

3. Стабільність правової термінології. За умови нестабільності чинного законодавства ця вимога має велике значення на стадії реалізації нормативно-правових актів. Терміни мають бути усталеними, їх сенс не повинен змінюватися з прийняттям кожного нового закону. Вимога стабільності не означає відсутності змін у терміносистемі. Але такі зміни мусять обумовлюватися розвитком суспільних відносин, а не бути наслідком безсистемної, халатної нормотворчої діяльності.

4. Єдність, однаковість застосування правової термінології. В юридичній літературі підкреслюється, що один термін має послідовно застосовуватися в усьому тексті нормативного акта на позначення одного й того самого поняття. Цієї вимоги треба додержуватися і при внесенні до нормативних актів змін і доповнень. Ідеальним був би такий стан, коли б одне поняття позначалось одним й тим самим терміном у всьому законодавстві. Використання в акті термінології іншої галузі законодавства повинно відбуватися в значенні, прийнятому в іншій галузі. Якщо в нормативно-правовому акті застосовується термін у значенні, відмінному від прийнятого в іншому нормативно-правовому акті, про це слід обов’язково сповіщати. Так, відзначається непослідовність використання оцінних термінів у КК України. Наприклад, термін «тяжкі наслідки» у більшості статей не визначається взагалі, в окремих статтях визначається через відкритий перелік, а в різних статтях одні й ті самі наслідки то визнаються тяжкими, то не визнаються.

Законодавча техніка містить низку вимог і правил щодо структу- рування закону. До найбільш важливих з них належать такі.

1. Логічна послідовність викладу змісту закону. Необхідно йти від загального до окремого, від матеріального права до процедури, від постійного до тимчасового, від абстрактного до конкретного, від нормального до виняткового. Спочатку викладаються загальні положення: правові декларації, принципи, дефініції ключових понять, що використовуються в законі; потім йде основна, так би мовити, регулятивна частина закону; наприкінці розміщуються норми, що встановлюють відповідальність, визначають долю актів, їх приписів, які діяли до прийняття даного нового акта, передбачають порядок набуття чинності законом тощо.

2. Приписи, що включаються в закон, мають бути тісно пов’язані за предметом свого регулювання. Однорідні, близькі за змістом нормативно-правові приписи повинні викладатися компактно, об’єднуватися у відповідні структурні елементи закону (статті, розділи, глави, частини). Поділ закону на статті, розділи, глави, частини має спиратися на матеріальні підстави — предмет регулювання, систему права, на різні сторони, елементи правовідносин (суб’єкти, їх права і обов’язки, об’єкти та ін.).

Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття юридичної техніки, та назвіть її види.

2. Назвіть ознаки нормотворчої техніки.

3. Охарактеризуйте правила і засоби нормотворчої техніки.

4. Назвіть особливості законодавчої техніки як різновиду нормотворчої техніки.

5. Охарактеризуйте найбільш важливі правила і засоби законодавчої техніки.