Розділ «Частина четверта НОРМАТИВНА ОСНОВА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що гарантує втілення у суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи, справедливості.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юридичною базою решти законів. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається неконституційним.

Конституція володіє найвищою стабільністю, оскільки має порівняно з іншими нормативними актами найбільш тривалу і постійну дію. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв’язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Допускається постановлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Види законів виокремлюють за такими критеріями.

1. За юридичною силою:

а) конституційні — нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України;

б) звичайні — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

2. За ступенем впорядкованості:

а) кодифіковані — нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного судочинства України, Основи законодавства України про охорону здоров’я);

б) поточні (тематичні) — несистематизовані законодавчі акти, прийняті з окремих питань (наприклад, Закон України від 15 березня 2006 р. «Про холдингові компанії в Україні»).

3. За значенням у механізмі правового регулювання:

а) основні — закони, які містять в первинній редакції текст правових норм і здійснюють первинне правове регулювання суспільних відносин (наприклад, Закон України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»);

б) допоміжні — закони, якими вносяться зміни і доповнення до чинного законодавства, затверджуються, ратифікуються, зупиняються, скасовуються інші нормативні акти (наприклад, закони України від 22 грудня 2006 р. «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного Кодексів України»; від 20 грудня 2006 р. «Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Союзом про процедури безпеки, які стосуються обміну інформацією з обмеженим доступом»).

4. За обсягом дії:

а) закони загальної дії — поширюються на всіх суб’єктів права незалежно від їх статусу (наприклад, Закон України від 8 вересня 2005 р. «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»);

б) закони спеціальної дії — адресовані чітко окресленому колу суб’єктів, які мають особливий статус (наприклад, Закон України від 9 листопада 2005 р. «Про реабілітацію інвалідів в Україні»);

в) закони виняткової дії — встановлюють винятки з загальних правил щодо обмеженого кола суб’єктів (наприклад, Закон України від 8 липня 2005 р. «Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності»).

5. За часом дії:

а) постійні — закони, розраховані на тривалий (необмежений) строк дії (наприклад, Закон України від 22 грудня 2006 р. «Про статус депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим»);

б) тимчасові — закони, прийняті на визначений у часі строк дії (наприклад, закони України «Про державний бюджет України на 2008 рік», «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік»).