Розділ «Частина четверта НОРМАТИВНА ОСНОВА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ»

З наведених положень випливає, що норми Конституції України мають більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов’язкових для України. У вітчизняній доктрині з цього питання відсутні розбіжності. Більш того, у ч. 2 ст. 8 Конституції йдеться про те, що «Конституція України має найвищу юридичну силу». Отже, міжнародний договір не може суперечити Конституції України.

Водночас норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства.

Цей принцип підтверджується ст. 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. (до якої приєдналася й Україна): «Учасник не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору». Про те ж йдеться у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9.

Тепер розглянемо співвідношення національного права з нормами міжнародного права, закріпленими в інших джерелах.

1. Існують численні приклади того, що згода на обов’язковість міжнародного договору для України надається іншими (не Верховною Радою), державними органами України (Президентом України, Кабінетом Міністрів України тощо). Такі договори не можуть вважатися

частиною національного законодавства. Однак, залишаючись нормами міжнародного, а не національного права, вони є обов’язковими для України в частині, що не суперечить Конституції та законам України.

2. Внаслідок приєднання України до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також визнання обов’язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, для України набуло актуальності питання про місце рішень міжнародних судів у нашій правовій системі. Це питання вирішено в Законі України від 23 лютого 2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», згідно з яким суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

3. Норми, закріплені в міжнародних звичаях, вочевидь не є частиною національного законодавства України. Щодо них треба керуватися Декларацією про державний суверенітет України, якою визначено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного прана над нормами внутрішнього права України. На нашу думку, в Україні поступово утверджується практика застосування міжнародних звичаїв.

4. Рішення міжнародних організацій однозначно не входять до складу національного законодавства України, але використовуються як авторитетне джерело, наприклад, у практиці Конституційного Суду України.

Контрольні запитання

1. Назвіть принципи побудови системи права.

2. Охарактеризуйте предмет і метод правового регулювання.

3. Назвіть головні елементи, які входять до структурної побудови системи права.

4. Вкажіть головні ознаки галузей і інститутів права та їх види.

5. Назвіть ознаки публічного і приватного права.

6. Визначте відмінності між системою права та системою законодавства

Розділ 16 Нормативно-правові акти

§ 1. Нормотворчість: поняття, функції, принципи

Процес формування і розвитку єдиної системи правових приписів передбачає офіційну діяльність компетентних органів та організацій.

Нормотворчість — це врегульована законодавством діяльність уповноважених державних органів щодо розробки та прийняття нормативно-правових актів, які містять загальні правила поведінки (норми права). Основним призначенням цього процесу є надання формальної визначеності певним правилам поведінки, вдосконалення їх редакції, видання, зміна та скасування нормативних актів з метою формування внутрішньо узгодженої системи законодавства.