Розділ «Частина третя ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО»

Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]

Принцип гуманізму — одна з найважливіших ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає самоцінність людини, її гідність, право на щастя, виявлення своїх здібностей. Його застосування є критерієм прогресивності соціальних інститутів.

Мрії про щастя і захищеність людини беруть початок з глибокої давнини і сформувалися в систему гуманістичних поглядів в епоху Відродження. В радянські часи ідеали гуманізму тлумачились занадто вузько. Вони асоціювалися тільки зі звільненням трудящих від експлуатації і становленням системи соціалістичного права. При цьому замовчувався загальнолюдський характер ідеї гуманізму. У праві прояв принципу гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід’ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя. Принцип гуманізму в праві втілюється в низці нормативних положень різноманітної галузевої належності. Прикладами цього є встановлення приписів про те, що ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання; трапляються випадки, коли забороняється допуск преси і публіки на судовий розгляд з міркувань моралі.

Принцип справедливості передбачає його тлумачення як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії, що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів), кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, на погляд вільного населення Рима рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість). Як спеціально-юридична категорія справедливість розглядається в масштабі відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства, вираженою у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі зазначений принцип виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи як можливість вибору варіанту поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності забезпечує однакові для всіх умови здійснення власної свободи. В праві він виражається у рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальносуспільних прав і обов’язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої, релігійної належності, походження, місця проживання, посадового стану та інших обставин.


§ 3. Загальні принципи права


Загальні принципи характерні для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин. Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом), або основними. До них належать такі: єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин, гарантованості прав і свобод громадян, відповідальності за вину, законності, поєднання стабільності і динамізму та ін.

Принцип єдності прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин спрямовано на поєднання публічних і приватноправових засад у праві, узгодження інтересів різних соціальних груп, громадян і держави в цілому. Його сутність полягає в тому, що праву користування одним суб’єктом будь-яким соціальним благом кореспондує обов’язок іншого суб’єкта виконати необхідні для особи та (або) суспільства дії. Носіями прав і обов’язків є фізичні та юридичні особи (приватного та публічного права), їх об’єднання, посадові особи, держава в цілому. Конкретні прояви дії зазначеного принципу можуть бути виражені таким поєднанням прав і обов’язків:

- загальному суб’єктивному праву (на працю, відпочинок, охорону здоров’я) кореспондує обов’язок інших осіб сприяти здійсненню цих прав, хто б не був їх носієм;

- загальним юридичним обов’язкам (не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) кореспондують суб’єктивні юридичні права конкретних осіб вимагати їх додержання;

- праву одного суб’єкта кореспондує обов’язок іншого. Праву громадянина на пенсію, допомогу по безробіттю відповідає обов’язок органу соціального забезпечення нарахувати пенсію, а служби зайнятості — допомогу по безробіттю;

- кожен суб’єкт виступає щодо іншого водночас і носій як прав, так і обов’язків. Наприклад, у відносинах за договором купівлі-продажу обов’язку продавця передати товар кореспондує його право одержати за нього обумовлену договором плату, а обов’язку покупця оплатити товар — право одержати товар на погоджених умовах.

Обов’язок тісно пов’язаний з суб’єктивним правом — вони є парними категоріями. Відомо, що будь-яка правова норма має представницько- зобов’язальний характер, тобто передбачає як можливий, так і зобов’язальний варіанти поведінки.

Принцип гарантованості прав і свобод громадян забезпечується системою політичних, економічних (матеріальних), ідеологічних (духовних), а також юридичних та організаційних гарантій, без яких реалізація прав була б неможливою.

До політичних гарантій належить наявність у державі розвинутої системи народовладдя і демократичних форм її здійснення, реальної можливості у особистості брати участь в управлінні справами держави та суспільства, гарантії місцевого самоврядування, можливості користуватися правами і основними свободами; до економічних — рівність усіх форм власності, економічних можливостей всіх суб’єктів суспільних відносин, єдність економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг та грошових коштів, соціальне партнерство між людиною і державою, робітником та роботодавцем, виробником та споживачем, захист конкурентного середовища, обмеження монополізму; до ідеологічних (духовних) — ідеологічна різноманітність, заборона монополізації ідеології, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, загальнодоступність і безоплатність загальної освіти та ін.

Юридичними гарантіями є система правових засобів, за допомогою яких реалізуються можливості використати або захистити свої права і свободи: шляхом встановлення меж здійснення прав і свобод в законодавстві, пільг і засобів заохочення для стимулювання правомірної поведінки, процедур захисту своїх прав у суді, встановлення міри юридичної відповідальності за порушення прав і свобод людини, засобів попередження і профілактики правопорушень, доступністю законодавства та інших нормативних актів, можливістю не свідчити проти самого себе і своїх близьких родичів, відповідальністю держави за незаконні дії державних органів і посадових осіб та ін.

Згідно з принципом відповідальності за вину однією з підстав юридичної відповідальності будь-якого виду є вина, тобто психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки (дії або бездіяльності) та її наслідків у формі умислу або необережності. Сутність цього принципу полягає в тому, що застосування міри юридичної відповідальності в усіх галузях права можливе лише за наявності вини. Як вихідний він існує і в цивільному законодавстві. Однак є виняток, коли заходи цивільно-правової відповідальності застосовуються до володільця джерела підвищеної безпеки за безвинне заподіяння шкоди, тобто за об’єктивно протиправний вчинок. Водночас чимало дослідників таке заподіяння шкоди не відносять до правопорушення, а це означає, що загальна дія цього принципу не порушується.

Принцип законності виражається в системі вимог суворого і неухильного додержання законів і відповідних їм підзаконних актів усіма суб’єктами суспільних відносин. Він виявляється у правотворчій і пра- возастосовній діяльності. Цей принцип вимагає також верховенство закону в системі юридичних актів, єдність законності, тобто однакове розуміння і дотримання законів, несуперечність норм, що становлять чинну систему права, обов’язковість норм права для всього населення, неприпустимість зворотної сили законів, що встановлюють нову або більш тяжку юридичну відповідальність, та ін.

Дія принципу поділу права на публічне і приватне, на відносно самостійні галузі та інститути притаманна праву України, бо цей поділ сформулювався і тяжіє до континентальної (романо-германської) правової сім’ї. Галузі права, призначенням яких є забезпечувати загальне благо, виконувати функції соціального служіння, належать до публічно- правових (конституційне, адміністративне, кримінальне право та ін). Приватне (особисто вільне) право встановлює лише юридичні форми, рамки, в межах яких суб’єкти здійснюють права, що їм належать, у будь- якому напрямку з метою досягнення особистих інтересів і потреб, а також інтересів третіх осіб (цивільне, трудове, сімейне право).

І публічне, і приватне право рівною мірою призначені слугувати інтересам суспільства та особистості. Державні, «публічні» інтереси врешті- решт виконують службову роль відносно інтересів громадянського суспільства та особистості, а останні в не меншому ступені зацікавлені в міцності внутрішньодержавного та міжнародного правопорядку.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] » автора Цвік М.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО“ на сторінці 20. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи