Розділ четвертий  МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

При розслідуванні вимагання можуть призначатися такі судові експертизи:

судово-медична — в основному для визначення наявності, ступеня тяжкості, а також давнини і механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілих;

судово-товарознавча — для оцінки реальної вартості викраденого або знищеного майна потерпілих, а також для встановлення приналежності речі до однієї партії, сорту, виготовлення її певним підприємством;

судово-почеркознавча — для ідентифікації виконавця рукопису тексту, отриманого потерпілими або їхніми родичами у процесі реалізації вимагання;

криміналістична мікрооб’єктів, виявлених на одязі потерпілого і вимагачів, або на предметах, що були кинуті останніми при їх затриманні «на гарячому», а також для встановлення факту контактної взаємодії одягу заручника або викраденого з одягом злочинця;

судово-технічна документів — для встановлення тотожності матеріалів і технічних засобів, використаних вимагачами для виготовлення рукописних текстів, направлених потерпілому, а також для ідентифікації виконавця машинописного тексту, виготовленого з тією самою метою;

судово-балістична і криміналістична холодної зброї;

наркотичних і сильнодійних речовин, виявлених у вимагачів для власного вжитку або використаних ними для приведення взятих заручників у безпорадний стан;

вибухотехнічна — у тих випадках, коли за допомогою вибуху проводиться акція залякування потерпілого або знищується його майно після відмови від виконання вимог вимагачів;

судово-хімічна — для ідентифікації речовини-маркера, виявленого на одязі та шкірних покровах вимагачів після їхнього затримання «на гарячому»;

судово-економічна — для встановлення розміру і характеру збитків організації, що виникли внаслідок погіршення її економічного стану у зв’язку із задоволенням вимог.

Характерними для розслідування даної категорії злочинів є фоноскопічна і відеофоноскопічна експертизи. Перша призначається в основному для ідентифікації особи, усне мовлення якої записане на фонограмі; ідентифікації вилученої у вимагачів звукозаписної апаратури; для одержання деяких відомостей про місцезнаходження заручників, їхнього емоційного стану; для характеристики невідомої особи, фонограма з записом усного мовлення якої є в розпорядженні слідства. На розв’язання фоноскопічної експертизи можуть бути поставлені такі питання: скільки чоловік брало участь у розмові, які особливості їхніх голосів і промови; в яких умовах знаходилися особи, що телефонували потерпілому, чи велася розмова з приміщення чи з вуличного телефону-автомата або з мобільного зв’язку; які джерела і характер звуків, що супроводжують розмови; чи мав телефонний апарат які-небудь дефекти, які саме; чи не використовували злочинці будь-які засоби або хитрощі, щоб змінити голос, які саме; чи належить усне мовлення, записане на даній фонограмі, певним особам; чи є на поданій фонограмі ознаки монтажу; чи виготовлена дана фонограма на даному звукозаписному апараті тощо.

Об’єктами відеофоноскопічної експертизи можуть бути: відеограми (відеофонограми), отримані внаслідок проведення оперативно-розшукових заходів; записане на відеограму (відеофонограму) звертання захоплених заручників, а також вилучена у вимагачів під час обшуку апаратура, на якій вірогідно був зроблений такий відеозапис. У разі потреби експертному дослідженню можуть бути піддані відеозаписи, здійснені під час окремих слідчих дій (допитів, очних ставок, обшуків, пред’явлень для впізнання, експериментів).

Залежно від мети експертизи перед експертами можуть бути поставлені такі запитання: оригіналом або копією є подана на дослідження відеофонограма; чи внесені до відеофонограми у процесі її запису або після його закінчення які-небудь зміни; чи одночасно провадився запис звуку і зображення на даній відеофонограмі; чи не вносились будь-які зміни під час перезапису оригіналу тощо.

Глава 34. Розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху

§1. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху

Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху характеризуються широкою розповсюдженістю і мають підвищену суспільну небезпеку. Так, щороку в Україні скоюється в середньому 40 тис. дорожньо-транспортних подій, внаслідок яких гине 7 тис. людей і десятки тисяч одержують поранення. Кримінальна відповідальність за дорожньо-транспортні події передбачена ст. 286 КК («Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами»), ст. 287 («Випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації»), ст. 288 («Порушення правил, норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху»), ст. 291 («Порушення чинних на транспорті правил»).

Дорожньо-транспортна подія — це злочинне порушення правил безпеки руху й експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролейбусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транспортних засобів, внаслідок якого завдані середньої тяжкості, тяжкі тiлесні ушкодження чи настала смерть потерпілого.

Відповідно до п. 7 Правил обліку дорожньо-транспортних пригод, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 03.08.93, не підлягають обліку події:

а) з участю тракторів, інших самохідних машин і механізмів у разі виконання ними основних виробничих операцій, для яких вони призначені (оранка, прокладання траншей, скирдування, збирання врожаю, лісозаготівля, встановлення щогл, опор тощо);