Розділ 2 Політична влада і політична система

В негативному значенні свобода розуміється як відсутність примушення, обмеження у ставленні до особи, в позитивному — свобода вибору, а головне, спроможність людини до досягнення своєї мети, прояву хисту до індивідуального розвитку. Згідно з такими відмінностями свободи, негативні права визначають обов’язки держави та інших людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава в таких умовах охороняє індивіда, особу від небажаних втручань і обмежень, що порушують її свободу. Такі права є основні, абсолютні. Їх здійснення, реалізація не залежить від ресурсів, засобів держави, рівня соціально-економічного розвитку суспільства, держави. Основу індивідуальної свободи людини і складають негативні права. Юридичним закріпленням такої групи прав і свобод людини є Білль про права Конституції США, зміст якого спрямований на охорону особи від різноманітних несправедливих і небажаних посягань з боку держави, владних структур.

Особисті і політичні права і свободи

Позитивні і негативні права і свободи людини поділяються відповідно до сфер реалізації на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціально-культурні.

Громадянські (особисті) права — це природні, основні, невід’ємні права людини: права на життя і свободу, якими від народження володіє кожна людина і які гарантують індивідуальну автономію і свободу, захищають особу від свавілля з боку держави та інших людей. Права забезпечують усвідомлення особою соціального, політичного статусу, її адаптацію до суспільної та політичної системи, дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і державою.

Громадянські (особисті) права — право на життя, свободу, особисту недоторканість, право на захист честі та доброго імені, на справедливий, незалежний і публічний суд, що допускає захист обвинуваченого. Право на таємницю листування і телефонних розмов, право на свободу пересувань і вибір місця проживання та право покидати будь-яку державу, включаючи власну, і вертатися в свою країну та ін. В конституціях багатьох держав цивільні права об’єднують в одну групу з правами політичними. Підставою для цього служить здебільшого негативний характер тих або інших, а також спрямування обох видів прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних проявах. Політичні права визначають можливості активної участі громадян в управлінні державою і суспільним життям (виборчі права, свобода спілок, об’єднань і асоціацій, демонстрацій і зборів, право на інформацію, свободу слова, думок, свободу преси, радіо і телебачення, свободу совісті та ін.).

Економічні права

Тісно пов’язані з громадянськими і політичними правами економічні права, що забезпечують вільне розпорядження індивідуумом предметами споживання і основними факторами господарської діяльності: власністю і працею, прояви заповзятливості, ініціативи та ін. Звичайно економічні права розглядали як фундаментальні, основні права особи та об’єднували їх з правами громадянськими. Аж до середини XX століття економічне право на приватну власність, підприємництво і вільне розпорядження робочою силою вважалося найважливішим.

В сучасних конституційних актах та інших юридичних документах економічні права виділяються як відносно самостійні. Особливе місце серед економічних прав займає право на власність, в тому числі приватну. Право на приватну власність в країнах Заходу, та і в Україні до Жовтня 1917 р., традиційно розглядалося як одне з найперших прав людини, без якого неможливе громадянське суспільство. Право людини на приватну власність у державах тоталітарного режиму взагалі заперечувалося, обґрунтовувалося як класово обмежений буржуазний підхід до прав людини. Але досвід історії показує, що заборона приватної власності протиприродна, підриває мотиви сумлінної ініціативної праці, породжує масове соціальне утриманство і безвідповідальність, веде до тоталітарної дегуманізації суспільства і до руйнування самої людської особи. В сучасних умовах неможлива ринкова економіка без визнання і реалізації права на власність тощо. Поєднання всіх форм власності (державної, кооперативної, приватної та ін.) сприяє створенню господарського механізму.

Соціальні та культурні права

Право на приватну власність допускало і свободу підприємництва, право на вільну працю (вибір виду трудової діяльності, розпорядження робочою силою, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри її оплати тощо). В різноманітних поясненнях права на працю чітко виділяють два рівні прав людини. Право на працю, що розуміється як можливість вільно розпоряджатися робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовим контрактом, угодою, визначає нижній рівень права людини на вільну працю. Розгляд більш широко права на працю як обов’язку держави надавати кожному роботу, виплачувати допомогу в разі тимчасового безробіття тощо визначає верхній рівень права людини на вільну працю. Якщо ж на нижньому рівні є і реалізуються права громадянські (особисті), політичні та економічні, то на верхньому рівні реалізуються права в комплексі. Характерно, що майже два століття конституції демократичних держав Заходу обмежувалися правами вільно розпоряджатися робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовою угодою та ін. Для створення кожній людині гідних умов існування, можливостей рівноправної участі в справах держави, підходу до реалізації права на працю тільки як можливості вільно розпоряджатися робочою силою, використати її самостійно або за трудовою угодою недостатньо. I вже в XX ст. під впливом робітничого руху, соціал-демократів і комуністів, а також інших політичних сил у світовому співтоваристві ставиться питання про поглиблення розуміння економічних прав, а також про соціальні та культурні права громадян. У кінці 40-х років XX ст. найважливіше право — право на працю, соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідні умови життя та ін. — включають до прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН загальної Декларації прав людини.

Обов’язок держави — забезпечити кожному мінімум засобів існування, соціальної забезпеченості, необхідних для підтримання людської гідності, нормального задоволення потреб і духовного розвитку, визначають саме соціальні, культурні, а також і деякі економічні права. Із забезпеченням людині гідних умов життя, соціальної захищеності, нормального задоволення потреб і духовного розвитку і пов’язані саме соціальні права. Це право на соціальне забезпечення, житло, сприятливе навколишнє середовище, охорону здоров’я та ін. Духовний розвиток людини покликаний гарантувати культурні права. Культурні права включають: право на освіту, вільний доступ до цінностей культури, свободу художньої і технічної творчості тощо.

Якщо права людини нерозривно пов’язані з обов’язками людей, то тоді права стають реальністю. Аж до другої світової війни в конституціях держав Заходу обов’язки громадян майже не згадувались, хоча взагалі, звичайно ж, допускалися і включалися до законодавства. В демократичних державах обов’язком громадян є: дотримання законів, повага прав і свобод інших осіб, сплата податків, підпорядкування поліцейським наказам, охорона природи, навколишнього середовища, пам’ятників культури та ін. В деяких країнах до найважливіші обов’язків громадян входять: участь у виборах органів державної влади, військова повинність.

Література

Вишневский А. Г. Социальные регуляторы и человек // Постижение. — М., 1989.

Комаров Е. И. Личность как субъект и объект социального развития // Социально-политические науки. — 1992. — № 4—5.

Фред Ч. Гринстайн. Личность и политика // Социальнополитические науки. — 1991. — № 10.

Шестопал Е. Б. Личность и политика. — М., 1988.

Основы политической науки. Учебное пособие. — Ч. 1. — М., 1993.

Питання для повторення

♦ У чому суть взаємовідносин особи і суспільства?

♦ У чому суть політичної соціалізації особи? Поняття «особа», «людина», «індивід». Що таке соціальний статус особи?

♦ У чому суть моделі «підпорядкування» і моделі «інтересу»?

♦ Типи політичної поведінки особи.