Розділ «Що i як вивчає наука про політику»

Фактором, що сприяє формуванню науки про політику, стає спільний процес становлення наукового пізнання світу та суспільства, що йде як розклад натурфілософії, а також появи природних наук та диференціації об’єднаного філософського знання про природу людини і устрій спільного життя людей, політику і владу. Наука про політику — розгалужена галузь знань, що включає політичну теорію (історія та філософія політики), теорію політичних інститутів та політичних процесів, порівняльні політичні дослідження, теорію міжнародної політики, прикладні політичні дослідження та ін. Політика не лише наука, але й певне мистецтво — мистецтво управління суспільством. Політичне життя — настільки складний процес, в ньому взаємодіють стільки факторів і умов, що людина часто-густо неспроможна раціонально передбачити всі напрями її поворотів, угадати наперед точний час і масштаби політичних подій, особливо важко це зробити в період криз, масових суспільних потрясінь.

Наука про політику — галузь наукових знань, що вивчає політичне життя, політичні відносини, політичну владу і політичну систему, політичні явища та події, закономірності їх розвитку і прояв їх у суспільстві. Теорія політики — це, по суті, наука про політику, найзагальніші закономірності, спільні властивості, принципи політичних відносин, формування, функціонування і розвиток влади в сучасному суспільстві, відносин, що виникають й існують між людьми на основі і з приводу суспільної влади. Сучасна теорія політики спирається на сучасні теорії індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільства, теорії і концепції філософії про суспільство, теорії політичної соціології та економічну теорію. Політологи України вважають, що теорія політики — це різноманітна галузь знань, орієнтована на вивчення великомасштабних політичних явищ і подій (зразки і суб’єкти державної і політичної системи, еліти і лідерство, демократія і права людини, тоталітаризм і плюралізм). У вузькому розумінні науку про політику можна звести до з’ясування психології управління суспільством, вирішення проблем економічної та соціальної сфери.

У становленні науки про політику важливу роль відіграє, по-перше, багатоманітність, єдність і суперечливість сучасного світу. Швидкість політичних перетворень, що відбуваються в світі, не йде ні в яке порівняння з тими подіями, що відбувалися раніше. Світ став свідком різноманітності нетрадиційних шляхів утворення національних держав, величезної кількості різнотипових міждержавних відносин. Форми людських відносин у сучасному світі перебувають на найрізноманітніших етапах розвитку соціально-економічного, політичного і культурного життя, починаючи від племінних спільностей, для яких експерти ще не придумали загальноприйнятого політичного терміна, до вищих етапів політичної організації суспільства. Диференціація міжнародного суспільного, політичного життя супроводжується інтегративними політичними процесами, створенням об’єднань держав, блоків, співдружностей і організацій та ін. По-друге, сам процес розвитку теоретичних знань про політику та політичні відносини, політичні інститути, становлення політичної науки, як самостійної форми знань. Невпинний потік політичної інформації, швидкість якої значно перевищує можливості раціонального опрацювання даних, а, отже, їх перетворення в наукові знання, широке впровадження і використання комп’ютерів, багаторазове нашарування даних проблем викликає до життя нові тенденції, зокрема, певні труднощі аналізу розвитку політичної думки. По-третє, політизація сучасного світу, зростання політичної культури громадян. По-четверте, необхідність розвитку науки про політику викликається зосередженням зусиль на теоретичному аналізі істотних політичних систем, намаганням знайти нові форми її розвитку і удосконалення. В сучасних умовах різноманітність політичних систем, звуження політичних відносин значно підвищують роль політики та ін. Звичайно ж, політика — соціальне явище, що інтегрує всі суспільні науки в певну цілісну систему.

Предмет і об’єкт науки про політику

Питання про об’єкт і предмет науки має сенс тоді, коли за системою тих або інших знань визнається статус науки, тобто такої теорії, де відображаються закономірності реальної дійсності, процесів, розроблено загальні поняття (категорії), сформульовано принципи застосування знань (використання закономірностей) в практичній діяльності. Уява про предмет і об’єкт науки про політику сформувалась лише на початку ХХ ст., після того, як склалась певна система стійких політичних цінностей і стала розвиватися суспільна і академічна потреба в систематичному вивченні політики. В різних країнах розуміння предмета політичної науки складалось далеко не однаково. Національні особливості розвитку соціальної думки в окремих країнах виявились настільки значними, що і в сучасних умовах в світі немає єдиного розуміння предмета науки про політику. Та в усіх випадках основу проблем науки про політику становить узагальнення національного політичного досвіду у співвідношенні з загальноцивілізаційними політичними досягненнями і особливостями політики в інших країнах. В країнах Європи та США наука про політику виділяється з державознавства та правознавства. В Німеччині процес становлення науки про політику зв’язаний з формуванням і розвитком так званої «правової школи». В Англії серйозний імпульс формуванню науки про політику надало створення в кінці XIX ст. Лондонської школи економіки і політичних наук. У Франції наука про політику народилася на перехресті державознавства, політичної історії та соціології. З кінця XIX ст. в США інтенсивне оформлення науки про політику сталося зі створенням при Колумбійському коледжі школи політичної науки. Якщо в Західній Європі та США процес інституціоналізації політології мав постійний, невпинний характер, то в Україні, Росії та інших країнах Співдружності у зв’язку з соціальними процесами, катаклізмами, що відбувалися, наука про політику тільки формується.

Предметом науки про політику є влада, головна функція якої — розподіл ресурсів, забезпечення загального порядку. Наука про політику покликана займатися вивченням факторів політичного впливу, пошуку шляхів стабілізації політичної системи. Предметом науки про політику є не спільні закони, а специфічні проблеми і окремі політичні інститути, вивчення процесів і механізмів того, як люди використовують політичні і соціальні інститути, що регулюють їх спільне життя, і вивчення людей, які приводять в рух інших. Цінність науки про політику полягає в аналізі стійких тенденцій, що повторюються, а також процесів, узагальненні широкого досвіду політичного розвитку, виявленні і поширенні загальноцивілізаційних цінностей, перспективних напрямків, перетворень їх у національне надбання, стійкі риси способу життя.

Сучасний зміст політики, як особливої форми діяльності, принципово відрізняється від стародавньогрецького її тлумачення, коли під політикою розуміють все багатоманітне життя суспільства з його економічними, духовними і владними аспектами. Те ж саме стосується і понять демократія, лібералізм, конституціоналізм, ідеологія. Предметом теорії політики є політика з її структурними і функціональними особливостями. Суть теоретичних досліджень політики — у виявленні вимог стійкості, змін тенденцій при збереженні повної політичної стабільності. Предмет політичної соціології становить політичні відносини в їх зв’язку з інтересами, статусом і свідомістю індивідів і соціальних спільностей. Предметом науки про політику є політична система суспільства, політичні дії і явища, політичні відносини між соціальними спільностями та державою, між державами та ін. I хоча предмет науки про політику має широкий аспект, все ж основна її ланка — держава. Дехто з політологів вважає, що предмет науки про політику — це влада великих соціальних спільностей, прагнення оволодіти владою і зберегти безпосередню або опосередковано поєднану з суперечностями і конфліктами, що виникають між і всередині соціальних спільностей людей з приводу розподілу матеріальних благ та ін. Тут є ототожнення політичної і державної влади. Є і типи визначення предмета науки про політику. Багато міркувань і думок про політику як соціальне явище висловили ще в античності Платон, Арістотель, Ціцерон, а пізніше — Макіавеллі, Бекон, Гоббс, Локк, Монтеск’є та ін., підкреслюючи, що політика — складне явище, одна з головних сфер суспільного життя. Сучасні політологи Заходу і Сходу відмічають, що предмет науки про політику є діалектика влади, панування, теорія політики, динаміка політичних інститутів, історія політичних вчень та ін.

Об’єктом науки про політику виступає політична сфера суспільства, всі явища і процеси, що відбуваються в політичній сфері. Політичну сферу суспільства вивчає наука про політику, філософія, соціологія, право, історія та інші науки, але кожна з них має свій специфічний предмет. Своєрідність науки про політику пояснюється тим, що всі соціальні явища та політичні процеси розглядаються в контексті політичної влади. Звідси — категорія політична влада найповніше відображає суть і зміст соціального явища політика. Категорія ця універсальна тому, що, по суті, охоплює всі політичні явища і політичні процеси, які відбуваються в суспільстві.

Отже, у визначенні предмета науки про політику виділяються два підходи: універсально-узагальнюючий і аналітико-концептуальний. Універсально-узагальнюючий підхід до визначення предмета науки про політику передбачає сукупність різноманітних науково-предметних рішень. Наука про політику сприймається як сукупність політичних знань, що формулюються всіма суспільними науками. Отут-то, власне, — екстенсивна, універсальна інтерпретація предмета науки про політику. Аналітико-концептуальний підхід визначення предмета науки про політику характеризує науку про політику як певну єдність найсуттєвіших рис, якостей соціального явища — політика, і ставить перед цією наукою завдання: систематизувати політичні явища, події, факти, дані, політичні процеси, визначити загальну логіку і вузлові моменти аналізу, координувати спільні зусилля різних галузей науки. Звідси — політичну науку про державу, демократію і політичну владу, науку про політику визначають і як правознавство, і державознавство.

Сучасна гостра дискусія про шляхи економічної реформи та удосконалення політичної системи в Україні, з точки зору економічної науки, становить суперечки про методи і принципи переходу до ринку, але, з точки зору науки про політику, це не що інше, як теоретичне відображення зіткнень різних думок і підходів соціальних сил за оволодіння економічною, а, отже, і політичною владою в суспільстві. Саме зіткнення різних соціальних сил за оволодіння владою надає надто гострого характеру суспільним процесам в Україні. Багато того, що відбувається в Україні, неможливо пояснити без урахування фактора влади. Природно, політика виникає там, де існує прагнення до оволодіння владою, де влада, опираючись на державні інститути, служить утвердженню норм і цінностей суспільства. Без влади не може бути політики, оскільки сама влада виступає засобом її реалізації. Закономірності формування і розвитку політичної влади, форми і методи її функціонування і використання в державно-організаційному суспільстві і є предметом науки про політику.

Наука про політику — наука про політичне життя суспільства, політичні відносини, явища і політичні процеси, закономірності їх розвитку і дії. Предметом науки про політику є закономірності розвитку суспільства, закони і принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем, механізми дії і форми прояву закономірностей в діяльності особи, соціальних спільностей, класів і націй, народів і держав. В центрі науки про політику є організація, форми і метод функціонування політичної влади, вивчення політичних теорій і концепцій, політичних систем, політичного життя, політичної свідомості, інтересів і поведінки політичних суб’єктів.

Методи і способи вивчення політики

Наука про політику використовує різні методи дослідження, серед яких найширше розповсюджені порівняльний і емпірико-соціологічний методи вивчення політичних явищ і процесів. Вичленити загальне і особливе в політичних явищах, рівні еволюції і основні тенденції їх розвитку шляхом зіставлення дає можливість саме порівняльний метод. Сукупність способів і методів конкретних соціологічних досліджень, спрямування на збирання та аналіз фактів реального політичного життя становить емпірико-соціологічний підхід, метод. Методи соціологічних досліджень — опитування, анкетування, експерименти, статистичні дані, математичне моделювання та ін. дозволяють зібрати багатий фактичний матеріал і на його основі вивчати, узагальнювати політичні процеси, формулювати конкретні рекомендації. Переваги методів соціологічних досліджень полягають в тому, що дослідник має справу з фактами, даними, відомостями та ін., що можна математично формувати, простежити тенденцію і кореляцію, тобто співвідношення, взаємозв’язок, взаємозалежність подій, явищ. Соціологічні дані, факти, відомості дають можливість прогнозувати політичні події і явища, моделювати різні політичні ситуації. Найбільше поширення знаходять у сучасній науці про політику емпірико-соціологічні методи. Наука про політику поєднує такі підходи в дослідженні політичних проблем: інституційний підхід (вивчення політичних інститутів, змісту, організації і функціонування політичної влади), діяльний, діючий (розвиток політичних процесів, політичної діяльності) і соціологічний (вплив політики на особу, соціальні спільності і вплив особи, соціальних спільностей на політику, політичне життя суспільства).

Методологічною основою науки про політику, що сформувалася на Заході, є позитивізм. Ще в XIX ст. в соціально-політичній думці провідний напрямок, програмні методологічні і світоглядні рекомендації обґрунтовувались з позицій позитивізму, сформульованих Сен-Сімоном, та основних концепцій, що сформульовані в працях Іммануїла Канта, Джона Мілля, Герберта Спенсера, Карла Маркса та ін. філософська і загальносоціологічна доктрина позитивізму сформульована на противагу спекулятивному, зокрема, соціально-філософському теоретизуванню. Головне прагнення позитивізму — відмова від умоглядних міркувань про суспільство, створення позитивної соціальної теорії, що мала стати такою ж доказовою та загальнозначимою, як природно-наукові теорії. Позитивізм ставив метою пізнати суть політичних явищ і процесів і обмежувався описом їх здійснення та динаміки. Пояснення розвитку і зміни політичних систем, взаємодії об’єктивного і суб’єктивного, кінець-кінцем, основи, на якій воно виникає, його збуджуючих мотивів, рушійних сил — невід’ємна складова теорії політики. Тому-то неопозитивізм виходить з визначення підкорення соціальних явищ, спільних закономірностей для всієї дійсності. Визначається необхідність точних, об’єктивних методів досліджень явищ, політичних процесів. Неопозитивізм заперечує ціннісний підхід до вивчення соціальних явищ — політики, підкреслює специфічність теорії знань і її визначної ролі в науці про політику. Окремі течії постпозитивізму в тій чи іншій мірі заперечують деякі ідеї історичного матеріалізму. Але є в науці про політику і концепції, що повністю спираються на історичний матеріалізм як методологію.

Основна мета науки про політику — осягнення істини, дослідження проблем і суперечностей реальної практики політики, систематизація і аналіз подій, явищ політичного життя суспільства, виявлення тенденції розвитку політичних явищ. Курс науки про політику покликаний дати уявлення про політичну сферу суспільства, про закономірності її розвитку, а також систему знань про сучасні політичні інститути, їх будову і функціонування, про права, свободи і обов’язки громадян, про особу, її участь у політичному житті демократичного суспільства. Одна з основних проблем, що стоять перед наукою про політику в Україні, полягає в тому, щоб зберегти демократичні інститути, які недавно виникли, і створити умови для дальшого їх розвитку. В ситуації, коли тендітні інститути демократії піддаються нападкам, з одного боку, прихильників дисципліни і порядку, а з другого — натиску стихії роками нереалізованих інтересів різних верств і спільностей населення, вивчення умов політичної стабільності демократичного суспільства набирає колосального практичного значення. Наука про політику не тільки виявляє соціальні механізми, аналізує умови їх зміцнення і розвитку, але й дає інформацію, необхідну для конструювання нових механізмів інтеграції, формує прогнози для владних структур.

Закономірності, категорії науки про політику

Кожна наука має закони, закономірності, категорії. Є закони, закономірності і категорії і в науці про політику. Які ж закони, закономірності, категорії, функції науки про політику? В науці про політику систему законів і закономірностей створюють закони і закономірності, що діють в політичній і соціальній сферах демократичного суспільства. Поняття закону в соціально-політичних науках означає загальні, коротко сформульовані теоретичні положення, що визначають суть суспільних і політичних явищ і об’єктивно існуючий між ними взаємозв’язок. Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відносини між явищами, спрямованість або хід подій у плині часу. Закон — внутрішній істотний зв’язок явищ, що обумовлює їх необхідний розвиток; закон відображає певний порядок причинного необхідного і стійкого зв’язку між явищами або властивостями матеріальних об’єктів, істотні відносини, що повторюються, за яких зміна одних явищ викликає певну зміну інших. Регулярна повторюваність проявів закону і є закономірністю.

Політична наука має систему закономірностей, що характеризують найістотніші і стійкі тенденції розвитку та використання політичної влади. Закономірності можна поділити на три основні групи, в залежності від сфери їх прояву.

Перша група — це політико-економічні закономірності, що відображають співвідношення між економічною основою суспільства і політичною владою. Важливі політичні і економічні закономірності відкриті ще прогресивними мислителями XIX ст., основоположниками політичної соціології. Універсально-узагальнюючі і аналітико-концептуальні підходи до політики і, відповідно, система політичної, державної влади визначені об’єктивною закономірністю, розвитком економічних процесів, економічні інтереси виступають соціальною причиною політичних дій. Політична влада виступає лише породженням економічної влади, сама ж самостійна, що відкриває широкі можливості для політичного впливу на економічні процеси.

Друга група закономірностей — політико-соціальні, що характеризують розвиток політичної влади — особливої соціальної системи зі своєю внутрішньою логікою і структурою. Основною закономірністю системи політичної влади виступає зміцнення стабільності. У різних системах політичної влади закономірність реалізується по-різному. Авторитарна система для зміцнення стабільності вимагає максимальної концентрації влади, широкого застосування насилля. Демократична система передбачає поділ влади (законодавча, виконавча, судова), опору на принципи зацікавленості, згоди та консенсусу.

Третя група — закономірності політико-психологічні, що відображають взаємовідносини між особою і владою. З політико-психологічних закономірностей найцікавішою є досягнення і утримання влади політичною елітою, політичним лідером, що є важливою цінністю і метою всіх їх звершень.

Наука про політику як самостійна сфера політичних знань має систему наукових понять, категорій, де є ключовим поняття політична влада. Специфіка понять та категорій науки про політику полягає в тому, що категорії та поняття розкривають різні сторони і відносини політичної влади. Так, поняття політична система характеризує взаємовідносини різних інститутів влади в процесі їх функціонування; поняття політичний процес відображає сукупну діяльність соціальних суб’єктів, за допомогою якої формуються, розвиваються і використовуються політичною владою; поняття політична соціалізація означає процес управління системою влади, що підтримується в суспільстві, засвоєння особою норм та цінностей; поняття держава розглядається як основний інститут політичної влади, покликаний захищати будь-якими засобами її цілісність та суверенітет, економічну незалежність. Наука про політику використовує багато категорій, понять філософії (форма, зміст, кількість, якість, принцип, суспільна, політична свідомість, революція, еволюція, ідеали та ін.), а також використовуються поняття соціології, політичної історії, економічної теорії, права та ін.

Функції науки про політику

Важливим елементом науки про політику виступають і її функції. Функціями є ті напрями, за якими здійснюється вплив науки на вивчення її людьми і її використання людьми в інтересах суспільства. Важливими функціями науки про політику є: світоглядна, методологічна, виховна, а також політико-організаторська, політико-формулююча, політико-експериментальна.