Від диктатури до демократії: концептуальні засади здобуття свободи

Підстави для надії

Як зазначалося, лідери опозиції можуть почуватися вимушеними піти на переговори з огляду на безнадійність демократичної боротьби. Проте відчуття власного безсилля можна позбутися. Диктаторські режими не вічні, і народ, який живе за умов диктатури, не повинен залишатися слабким, диктаторам не можна потурати у збереженні необмеженої влади. Колись давно ще Арістотель зазначав: «…[О]лігархія і тиранія тривають менше, ніж будь–який інший устрій…[Д]е б це не було, тиранія не довговічна»6. Сучасні диктаторські режими також вразливі і можуть бути знищені, якщо навмисне цілити у їхні слабкі місця (у четвертому розділі ми їх розглянемо детальніше).

Останнім часом історія засвідчила вразливість диктаторських режимів і показала, що вони можуть бути зруйновані у порівняно короткі терміни. Так, Польщі знадобилося десять років – 1980–1990 рр. – для повалення комуністичної диктатури, а у Східній Німеччині та Чехословаччині 1989 року все відбулося за один тиждень. У Ель–Сальвадорі і Ґватемалі 1944 року боротьба проти жорстоких військових диктаторів тривала приблизно по два тижні. Військовий режим шаха в Ірані було повалено за декілька місяців.

6 Aristotle, The Politics, transl. by T. A. Sinclair (Harmondsworth, Middlesex, England and Baltimore, Maryland: Penguin Books 1976 [1962]), Book V, Chapter 12, pp. 231 and 232.

Диктатура Маркоса на Філіппінах1986 року капітулювала за кілька тижнів під натиском народу: уряд Сполучених Штатів швидко відвернувся від Маркоса, колимогутність опозиції стала очевидною. Спроба державного перевороту в Радянському Союзі у серпні 1991 за лічені дні зазнала поразки завдяки політичному спротиву, після чого багато колишніх республік протягом днів, тижнів чи місяців проголосили свою незалежність.

Отже, традиційні переконання в тому, що силові методи діють швидше, а ненасильницькі засоби вимагають багато часу, як бачимо, необґрунтовані. І хоча в конкретній ситуації чи суспільстві на зміни й справді потребно багато часу, іноді реальна боротьба проти диктатури відносно швидко провадиться ненасильницьким шляхом.

Переговори – це не єдина альтернатива вічному вибору між знищенням, з одного боку, та капітуляцією, з іншого. Приклади, наведені вище, свідчать, що для тих, хто прагне водночас і миру і свободи, існує інший вихід: політичний спротив.

Розділ третій

ЗВІДКИ БЕРЕТЬСЯ СИЛА

Побудова суспільства із ознаками і миру, і свободи – це непросте завдання. Воно вимагає неабияких стратегічних здібностей, організації і планування. Та все ж без сили обійтися неможливо. Демократам нема чого й сподіватися на повалення диктатури і завоювання політичних свобод, якщо вони самі не здатні ефективно використовувати свою силу.

Але яку саме силу може реально мобілізувати демократична опозиція, яка була б достатньою для знищення диктатури та підпорядкованої їй широкої мережі силових структур? Відповідь треба шукати в розумінні сутності політичної сили, яку часто ігнорують. Це не так вже й складно, а деякі засадничі істини й зовсім прості.

Байка про «мавпячого короля»

Цікаве тлумачення політичної сили надав у своїй байці китайський мудрець ХІV століття Лао Цзи7.

У феодальній країні Чу жив старий чоловік, який тримав у себе на службі мавп. Жителі Чу називали його «цзу гонг», що означає «мавпячий король». Щоранку старий збирав мавп на своєму подвір’ї і наказував вожакові вести інших у гори, де вони збирали плоди з дерев та кущів. Існувало правило, згідно з яким кожна мавпа повинна була віддавати старому десятину свого надбання. Тих, які порушували це правило, жорстоко карали. Мавпи страждали, однак не наважувалися чинити опір.

Одного дня мале мавпеня запитало інших мавп: «Це старий чоловік вирощує усі ті кущі та дерева?» Йому відповіли, що ні, дерева і кущі ростуть самі по собі. Тоді мавпеня здивувалось: «А хіба ми не можемо збирати плоди без його дозволу?» Мавпи сказали: «Так, можемо». «То чому ж ми всі повинні залежати від нього? – не вгавало мавпеня. – Чому ми всі маємо йому прислуговувати?» Не встигло воно закінчити, як інші мавпи наче прозріли чи прокинулися зі сну. Тієї ж ночі, дочекавшись, коли старий засне, вони рознесли на друзки всі клітки, у яких їх тримували, зруйнували частокіл. Прихопивши з собою усі запаси старого, вони подалися до лісу і більше ніколи не повернулися. А старий пізніше помер від голоду.

7 Цю історію, відому під назвою «Правління за допомогою хитрощів», взято з книги Лао Цзи (1311–1375). Ю–Лі–Цзи – псевдонім Лао Цзи. У перекладі Сіднея Тай зі збереженням усіх прав її вперше було опубліковано в книзі Nonviolent Sanctions: News from the Albert Einstein Institution (Cambridge, Mass.), Vol. IV, No. 3 (Winter 1992–1993),

p. 3.

Ю–Лі–Цзи застерігає: «Деякі можновладці управляють своїм народом за допомогою хитрощів, а не справедливих принципів. Хіба своєю недалекоглядністю не нагадують вони «мавпячого короля»? Як тільки люди прозріють, хитрощі на них уже не діятимуть».

Основні джерела політичної сили

Суть проста – диктатори залежать від людей, якими правлять, без них вони не зможуть зберегти владу. А живлять політичну силу такі джерела: