Розділ «УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ: XXI СТОЛІТТЯ»

• Активна діяльність російських спецслужб на території всієї держави, підготовка ними у місцях компактного проживання російської меншини масових заворушень на підтримку московського агресора.

• Достатньо ефективні імперські сили спеціального призначення, що мають великий бойовий досвід та можливість постійно його удосконалювати на реальному театрі військових дій і „працювати” на всій Україні.

• Активна підготовка Москвою правової бази для початку загарбницьких війн: введення Кремлем у свою військову доктрину пункту про можливість нанесення превентивного ядерного удару у випадку загрози їх імперським інтересам та прийняття закону про можливість використання збройних сил за межами Росії;

• Відсутність будь-якої військової підтримки з боку США, НАТО, Євросоюзу. Ці „союзники” готові здати Україну, як неодноразово вже її здавали раніше.

Звичайно, що при наявності національної української держави ці загрозливі чинники були б нейтралізовані та зведені нанівець. Але в умовах, коли антинаціональний режим внутрішньої окупації поступово ліквідовує на рівні регулярних збройних сил можливість національного спротиву зовнішній агресії, вони стають абсолютно реальними.

Війна з Росією може початися у будь-який момент! Готуймося до цього…

Якось колишній міністр оборони Росії генерал Грачов зазначив, що першу російсько-чеченську війну у Кремля з одним ноутбуком виграв Мовладі Удугов – міністр інформації Чеченської республіки Ічкерія. І справді, пан Мовладі зміг наприкінці двадцятого століття показати приклад всьому світу, як, використовуючи ефективно інформаційні ресурси, можна допомагати воїнам, що проливають кров на полі бою, і навіть вигравати війни.

Вже у другій кампанії на Північному Кавказі росіяни сповна користувалися досвідом визначного чеченського пропагандиста Удугова. Цей же, тільки удосконалений досвід, вони перенесли і на інший театр інформаційної війни – український.

По-перше, з приходом Путіна до влади за декілька років були рішуче ліквідовані непідконтрольні Кремлю засоби масової інформації: телеканали, радіостанції, газети, журнали. Розпочата системна кампанія проти антиімперських або антивладних інтернет-ресурсів.

Україна, в ефір якої транслюється більшість російських каналів та яка перебуває під впливом RU-мережі, так само потрапила під інформаційний пресинг Москви. До того ж Росія повністю або частково, відкрито або завуальовано володіє багатьма провідними телеканалами, радіостанціями, друкованими виданнями на території нашої держави. Їхнє головне завдання – нав’язувати українському споживачу ті ідеологеми, ті формули, що дозволяють путінському режиму нищити природні захисні бар’єри між українським народом та російською імперією.

Найкращим прикладом такої підривної діяльності є телеканали „1+1”, „Україна”, „Інтер” та сайт „Подробности”, які, використовуючи талановитих, але запроданських українських журналістів, безцеремонно вдень і вночі ведуть антиукраїнську та антидержавну пропаганду.

Звичайно ж, українці не є такими довірливими, щоб сприймати інформаційні фальшивки „за чисту монету”, але послаблювати відпорність народу усіляким „Інтерам” та їм подібним „незалежним від честі та совісті” ЗМІ все ж таки деколи вдається. І це треба враховувати…

Окрім цих зовнішніх факторів у боротьбі з українською самостійністю Росія робить одну з найголовніших ставок на свою „п’яту колону”. Як вже згадувалося, основними гравцями в антиукраїнському таборі є ті партійно-політичні сили московської орієнтації, які перебувають у Верховній раді України.

Також московські імперіалісти тримають на короткій фінансовій прив’язі своїх вірних псів із „соціалістичної партії України” О. Мороза, „союзу лівих сил” В. Волги, „прогресивної соціалістичної партії” Н. Вітренко та іншої політико-холуйської шантрапи типу Каурова, Маркова, „казацкіх” геть спитих організацій Криму і Донбасу. До них же додаються „загони спецпризначення” православних бабусь „В’язані берети” і заробітчанський „клір” з Московського патріархату. Загалом – декілька десятків тисяч екзальтованих прихильників „слов’янської єдності” на всю Україну, на які Росія щороку витрачає десятки (а перед кожними виборами – сотні) мільйонів доларів, при тому не отримуючи взамін очікуваних результатів.

Хоча, заради об’єктивності, необхідно зазначити, що завдячуючи цим зусиллям та абсолютній бездіяльності владних органів України, електоральна підтримка цих московських сателітів сумарно сягає 20-25 відсотків виборців – так званий „териконовий електорат”, який не дає їм можливості перемогти, але й при тому всьому завжди знаходить варіанти, щоб накапостити державі Україна.

Зважаючи на це, можна зрозуміти, чому московські спецслужби намагаються розширити антиукраїнський фронт за рахунок неформальних проросійський молодіжних „лівих” рухів типу „Прориву” чи „Антіфа”, які, практично, вже є їх структурними підрозділами.

А також останнім часом не гребують попрацювати і на „правому фланзі” молодіжних структур України: мавпуючи німецьких нацистів, намагаються за рахунок інтернаціонального за своєю суттю „скінхедського” руху створити певні націонал-соціалістичні центри дестабілізації в Україні; за старими схемами використовують відомого „націоналіста-анархіста” і за сумісництвом агента російських спецслужб Д. Корчинського з його так званим „Братством”; тепер іще максимально зближають з московською імперською ідеєю та націонал-соціалізмом (чи його підвидом – так званим соціал-націоналізмом) організацію „Патріот України” з центром у Харкові та нещодавно створену Соціал-національну асамблею, нав’язуючи цим часто справді патріотичним молодим хлопцям співпрацю з російськими „козацькими” організаціями або прив’язуючи їх до того ж вже згадуваного Корчинського, виводячи їх на всілякі марші, які при відсутності зрозумілих цілей мають підтвердити намальований імперською пропагандою образ „низькочолих плебеїв з садистичними нахилами” та „бандерів-різунів”. Шкода, що багато хто із них потрапляє до чекістських „лабет” і замість боротьби за державність української нації витрачає свою енергію на боротьбу за підставні чужинські „доктрини”: „білу расу”, „імперію”, „віру пращурів”, „надлюдину”, „космічні бомбардувальники” тощо. А кров же наша – українська…

До цих же варіантів імперські спеціальні служби додають фактор сепаратизму. Найактивніше він розкручується, звичайно ж, у Криму. Треба віддати належне працівникам СБ України, які в міру своїх скромних, порівняно з російськими „колегами”, можливостей максимально нейтралізують такі дії на півострові.

У Донецькій та Луганській областях, незважаючи на рішення судів та дії СБУ щодо нейтралізації деструктивної проросійської діяльності, ніяк не заспокояться виродки з маргінальної організації „Донєцкая рєспубліка”. Вони і надалі, хоч і напівлегально, але намагаються проводити свої збіговиська. Загалом у цій антиукраїнській структурі задіяно всього декілька десятків індивідуумів із браком повносправності і надміром манії величі.

Останнім часом про „новоросійський сепаратизм” загавкав і одіозний одеський бандит, відомий українофоб невідомої національності Марков. Та його скавуління не робить погоди в українському місті Одеса.