Функція попиту на гроші близька до кембриджського варіанта і має такий вигляд:
де У - номінальний дохід; х - інші фактори.
Запропонована Фрідменом функція попиту на гроші е ключовим моментом його грошової теорії: знаючи параметри цієї функції, можна визначити ступінь впливу зміни грошової маси на динаміку цін чи на відсоток. Це, однак, можливо лише в тому разі, якщо функція стійка. Фрідмен вважає, що за інших рівнянь попит на гроші (утримуваний населенням грошовий запас) становить стійку частку номінального валового національного доходу. Якщо дохід родини не досягає мінімуму, нараховується негативний податок за єдиною ставкою на "недоотриману" частину доходу, після чого отримана величина "податку" фактично додається до того доходу, який фактично одержала родина. За такої системи людям стає вигідніше більше заробляти, а не "сидіти" на утриманні держави, оскільки чим більший зароблений дохід, тим більшим буде дохід після "сплати" податків. Рівняння має такий вигляд:
де М - довгостроковий середньорічний темп зростання пропозиції грошей; У - довгостроковий середньорічний темп зміни реального (у постійних цінах) сукупного доходу; Р - рівень цін, за якого грошовий ринок перебуває в стані короткострокової рівноваги.
Іншими словами, цим рівнянням Фрідмен хотів показати, що в довгостроковому плані зростання грошової маси не позначиться на реальних обсягах виробництва і втілиться лише в інфляційному зростанні цін, що цілком укладається в кількісну теорію грошей і в більш широкому плані відповідає уявленням неокласичного напряму економічної теорії.
Стабільність руху грошової маси Фрідмен розглядає як одну з найважливіших умов стабільності економіки в цілому. Він пропонує відмовитися від спроб використання кредитно-грошових важелів для впливу на реальні змінні (рівень безробіття і виробництва) і як мету цієї політики визначає контроль над номінальними змінними, насамперед цінами. Досягнення цієї мети Фрідмен бачить у дотриманні "грошового правила", яке допускає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3-5 % у рік. Ці рекомендації прямо пов'язані з розробкою так званої проблеми запізнювання. Вже Фішер визнавав, що наслідки кредитно-грошової політики держави виявляються із затримкою. Фрідмен показав, що таке запізнювання становить від 12 до 16 місяців, і це було дуже тривожним висновком, тому що надійно пророкувати стан ринку економісти вміють, як вважається, не більше ніж на рік уперед. У цьому разі рекомендації економістів щодо теперішньої політики будуть мати сумнівну цінність. Тому Фрідмен запропонував відмовитися від гнучкої кредитно-грошової політики, узявши за правило постійно нарощувати грошову масу невеликими і досить рівними (за роками) порціями. При встановленні розмірів таких збільшень Фрідмен запропонував орієнтуватися на два показники, отримані на основі обробки статистичних даних: середньорічний приріст обсягу валового національного продукту (у фізичному виразі) за багато років і середньорічний темп зміни швидкості обертання грошової маси. Виконавши необхідні обчислення, Фрідмен й одержав темп зростання грошової маси в 3-5 %. Неважко припустити, що Фрідмен виступив за обмеження надмірної свободи дій центральних кредитно-грошових органів, вважаючи, що будь-який різкий захід центрального банку може спричинити непередбачувані наслідки.
Теорії "економіки пропозиції" та "раціональних очікувань"
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія економічних учень у запитаннях і відповідях» автора Мазурок П.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Економічні концепції монетаристів. М. Фрідмен“ на сторінці 2. Приємного читання.
