Розділ «ВЕЛИКИЙ МРІЙНИК»

Шлях Жюля Верна (1828–1905) у літературу був довгим і складним. Його ім’я стало відомим тільки після виходу першого роману “П’ять тижнів на повітряній кулі” (1863), коли авторові було вже тридцять шість років. А до того він вивчав адвокатуру, біржову справу, пробував себе в поезії і в драматичному мистецтві (написав кілька п’єс; деякі з них ставилися в театрах, але успіху не мали).

Писав Жюль Верн також оперні лібретто, новели, науково-популярні статті. Водночас він пильно стежив за розвитком науки, технічними відкриттями, вивчав географію, геологію, астрономію, хімію, біологію, балістику, математику, лінгвістику, етнографію. Поступово його знання набули енциклопедичного характеру. Свої спостереження і відомості з різних галузей наук Жюль Верн заносив у спеціальну картотеку. Під кінець його життя вона налічувала понад двадцять тисяч зошитів.

На власній яхті “Сен-Мішель” Жюль Верн здійснив подорожі до Англії, Ірландії, Данії, Голландії, Швеції, Іспанії, Алжіру й Тунісу. 1867 р. він вирушив на трансатлантичному пароплаві “Грейт-Істерн” у Північну Америку, потім відвідав Нью-Йорк, побував у Канаді, біля Ніагарського водоспаду.

Ім’я Жюля Верна, автора шістдесяти п’яти науково-фантастичних романів (серія “Незвичайні подорожі”) давно вже стало символом відважної людської мрії, яка набагато випередила наукову думку того часу. Все своє життя письменник-гуманіст захищав благородні ідеали, виступав проти гноблення народів, несправедливих воєн і колоніальних авантюр.

Уся творчість Жюля Верна позначена глибоким оптимізмом. За своїми поглядами письменник нам дуже близький і зрозумілий. З неабиякою прозірливістю побачив він ту небезпеку, що криється в досягненнях науки, коли вони потрапляють до рук ділків і політиканів, які застосовують їх у своїх користолюбних та егоїстичних цілях, перетворюють на знаряддя знищення й поневолення людей і цілих народів. Найнегативнішими рисами наділяє Жюль Верн мракобіса й людиноненависника Шульце, який з допомогою найновіших технічних досягнень намагається підкорити “латинську расу” (“П’ятсот мільйонів Бегуми”, 1879). Один із його героїв — Робур — не хоче передавати людям свого винаходу — могутнього летючого корабля, — бо людство ще “не визріло для загального братерського союзу”. Проте він обіцяє, що відкриє свою таємницю людям, коли ті стануть “достатньо розумними і моральними, щоб не застосовувати її з лихою метою” (“Робур-завойовник”, 1885). Як актуально звучить ця думка в наш час, коли прогресивне людство на чолі з Радянським Союзом докладає всіх зусиль, аби запобігти ядерній війні, повністю знищити всі смертельні арсенали!

Дивовижний дар Жюля Верна передбачати шляхи подальшого розвитку науки ще й тепер уражає читача. Всі винаходи й наукові відкриття відразу ставали в нього основою якогось нового фантастичного роману. Сміливий лет його фантазії визначав пошуки вчених. Творець підводного човна американець Саймон Лейк писав, що ідея збудувати такий човен була навіяна йому Жюлем Верном. К. Е. Ціолковський твердив, що письменник своїм математичним обгрунтуванням ідеї космічних польотів викликав у нього “працю мозку в цьому напрямку”, що він запозичив у великого фантаста ідею температурного управліня дирижаблем. Академік В. П. Обручев признавався, що став мандрівником і дослідником Азії завдяки романам Жюля Верна.

Вже багато написано про те, що наукові прогнози в романах цього письменника — його досконалі у технічному плані апарати й машини — сприймалися сучасниками як абсолютне фантастичні й нездійсненні. Однак нестримна науково-фантастична думка Жюля Верна ніколи не відривалася від життя, оскільки завжди спиралась на досягнення техніки тих часів.

Проте сам Жюль Верн чудово розумів, що досконала сьогодні техніка завтра вже застаріє. У бесіді з кореспондентом одного технічного журналу письменник сказав: “Мине ще трохи часу — і наші телефони й телеграфи здадуться смішними, а залізниці — надто гуркітливими й страшенно повільними”.

Жюль Верн — творець якісно нового жанру наукової і соціальної фантастики, традиції якої існували у Франції вже давно. “Я глибоко переконаний, — писав радянський космонавт Олег Макаров, — що без великого мрійника Жюля Верна не було б і сучасної фантастики. Не було б тієї фантастики, в якій драми ідей піднесені до рівня мистецтва, в якій наука і мистецтво збагачують одне одне”.

В наш час усі науково-технічні прогнози Жюля Верна, за деякими винятками (наприклад, його чудовий підводний корабель “Наутілус”) давно вже здійснені; досягнення сучасної науки здаються фантастичними. І все ж твори визначного французького письменника не старіють, їх із захопленням, з неослабним інтересом читають і діти, і молодь, і люди зрілого чи похилого віку.

В чому ж причина такого довголіття романів Жюля Верна? Очевидно, у його героях. За життя письменника основним у його романах були незвичайні картини науково-технічного прогресу, до якого мало прийти людство; ці картини діяли на уяву читача. Привабливі герої письменника — носії цих ідей, але сприймалися вони чомусь як другорядні — головна увага зосереджувалась або на їхніх виняткових проектах, або ж на таких само незвичайних подорожах і пригодах у далеких, мало досліджених країнах. Проте з часом підхід до творів Жюля Верна став дещо іншим — на чільне місце вийшли його по-справжньому цікаві герої. Це — прекрасні за своїми духовними якостями люди, котрі понад усе полюбляють свободу і творчу працю. Вони наділені глибокими почуттями благородства й доброти, сміливі й наполегливі в своїх шуканнях. Обравши мету, вони йдуть до неї, долаючи всі перепони й небезпеки. їм доводиться відчувати холод арктичних просторів і спеку розжарених пустель, пробиратися через гори і крізь джунглі, боротись із розбурханою морською або повітряною стихіями, відбивати напади недобрих людей і хижих звірів. Проте їхня воля не слабне, ніхто з них не скаржиться на надлюдські випробування. Вони сплять проето неба, харчуються тим, що дає їм навколишня природа, голодують і страждають від спраги, однак ніколи не занепадають духом, завжди лишаються бадьорими, життєрадісними і з надією дивляться в майбуття. “У Жюля Верна, — писав сучасний французький дослідник Гіслен де Дісбах, — не знайдеш героя, який не був би готовий важити життям задля порятунку іншого. Активна великодушність, намагання прославити людину, що зобов’язує її спрямовувати свої зусилля на благо суспільства, — ось ті великі тенденції, що характеризують творчість Жюля Верна з точки зору моралі”.

Герої його позбавлені егоїзму й лицемірства, жорстокості й користолюбства, підступності й брехливості. Чесні, прямодушні, високоморальні, вони постають ніби ідеальними людьми. Проте вони такі живі й реальні, що читач починає вірити в їхнє існування.

Жюль Верн був республіканцем, він ненавидів соціальну несправедливість, загарбницькі й колоніальні війни, беззаконня буржуазного суспільства. Переконання письменника склалися в період революції 1848 року і в дні грудневого перевороту Луї Бонапарта (1851), що скасував Другу республіку і встановив імперію. До нього Жюль Верн ставився різко негативно. Згодом таку саму огиду та обурення він відчуватиме до Третьої республіки, в правителях якої побачить лише егоїзм, прагнення до легкої наживи, аморалізм і жорстокість.

Глибоко вірячи в людський розум, Жюль Верн уважав його здатним на найбільші звершення. Його герої нерідко наділені переконаннями самого автора, стають своєрідним рупором його власних ідей. У романі “П’ятсот мільйонів Бегуми” письменник створив чудовий образ ученого-гуманіста Серазена, який бореться проти жорстокого й підступного вченого-злочинця Шульце. Запам’ятовується учасник революційних подій 1848 року, борець за незалежність батьківщини Матіас Шандор з одноіменного роману. Не можуть лишити читача байдуяшм і сміливі астронавти Фергюсон та його друзі Кеннеді й Джо, які в ім’я науки здійснюють політ над незайманими землями і лісами Африки (“П’ять тижнів на повітряній кулі”). Або американці Барбікен і Ніколь, француз Ардан, які заради науки полетіли в гарматному снаряді на Місяць (“З Землі на Місяць”, “Навколо Місяця”). Чи юний Дік Сенд, який рятує людей у джунглях “чорного континенту”, відчуваючи себе відповідальним за їхнє життя (“П’ятнадцятирічний капітан”). Подібні герої діють у романі “Таємничий острів”. Талановитий інженер, учасник боротьби за звільнення негрів Сайрес Сміт і три його вірних товариші та хлопчик здійснюють сміливу втечу з полону й потрапляють на безлюдний острів, де “з нічого створюють усе”. Цей роман завершує трилогію, в якій поруч із вільнолюбними героями з’являється постать загадкового і могутнього захисника скривджених, інженера і вченого — капітана Немо.

Починається трилогія романом “Діти капітана Гранта” (1868); за ним з’явився другий — “Двадцять тисяч льє під водою (1870). Про план першого роману Жюль Верн розповідав своєму видавцеві й другові П’єру-Жану Етцелю: “Діти вирушають на пошуки батька, що пропав безвісти. Шотландський патріот, він не бажав змиритися з тим, що Англія поневолила Шотландію… Він вирішив заснувати шотландську колонію на одному з островів Тихого океану. Підібрав команду і відплив досліджувати ці острови… Лорд Гленарван, однодумець капітана, знаходить документ, що пояснює його зникнення. Пошкоджений водою документ поведе їх по фальшивому сліду. З’явиться вчений-усезнайко…”

Отже, з самого початку Жюль Верн підкреслює, що дії капітана Гранта обумовлені його світоглядом патріота і являють собою політичний протест. З розвитком сюжету твору письменник неодноразово торкатиметься актуальних проблем свого часу. Мандрівники шукають Гранта в Південній Америці, в Австралії, в Новій Зеландії. Докладно розповідаючи про флору й фауну цих країн, Жюль Верн не забуває нагадати про поневолення тубільних племен білими войовниками-колонізаторами, жорстокі репресії, рабське існування. Здебільшого він використовує для цього величезну ерудицію Жака Паганеля.

Цей персонаж відіграє в романі одну з найважливіших ролей. Учений-енциклопедист, він стає для всіх мандрівників невичерпним джерелом цікавих відомостей. У цьому він схожий на самого Жюля Верна — адже обидва здобули знання не з тривалих подорожей по всіх континентах, а з книжок. Але знання ці такі глибокі, що створюється враження: і Жюль Верн, і Паганель довгий час перебували в країнах, які змальовують. Прагнення вченого проникнути в суть явищ природи, що їх спостерігає, навіть коли вони набувають катастрофічного характеру, спричиняється до незвичайної безстрашності Паганеля. Філософ за складом характеру, він ніколи не скаржиться на незручності подорожі, вважаючи, що це зменшує потреби людей і робить їх щасливими. Тому він завжди спокійний і життєрадісний. Щоправда, є в нього вада, з якої повсякчас жартують товариші: Паганель дуже неуважний. Саме через цю його рису мандрівникам довелося здійснити навколосвітню подорож.

Поміж інших персонажів роману — лорда Гленарвана, майора Мак-Наббса, капітана яхти “Дункан” Джона Манглса — справжнім героєм стає Роберт Грант. Це дванадцятирічний хлопчина, рішучий і сміливий на вдачу. Тривала подорож і пов’язані з нею злигодні загартовують Роберта. Процес змужніння цього хлопця, який у всьому намагається наслідувати старших, відбувається досить швидко. В кінці роману Роберт майже втрачає дитячі риси. Особисте горе, тяжкі випробування й подолані перешкоди роблять його сміливим юнаком, який чудово розуміє і свої обов’язки щодо сестри Мері, і свій майбутній шлях. Не випадково він нагадує сестрі слова батька: справжній чоловік повинен кувати свою долю власними руками.

В багатьох романах Жюля Верна читач не зустріне жодного жіночого образу. Письменник гадав, що жінки заважають його героям у виконанні особливо важливих цілей. А в творах, де жінки беруть участь в пригодах поруч з чоловіками, вони наділені майже ідеальними рисами. Розумні, енергійні, а водночас ніжні й зворушливі, вони ділять з чоловіками всі труднощі й небезпеки. Леді Гленарван, дочка відважного мандрівника, пропонує чоловікові розпочати пошуки каштана Гранта. Під час подорожі і вона, і Мері Грант виявляють неабияку мужність і волю.