Розділ «1850»

* * *

Буває, в неволі іноді згадаю

Своє стародавнє, шукаю, шукаю,

Щоб чим похвалитись, що й я таки жив,

Що й я таки Бога колись-то хвалив!

Шукаю, шукаю… Господи, б хотілось

Згадать хоть що-не будь! Та оце й наткну[в]сь

На таке погане, що так і заснув,

Богу не молившись!… От мені приснилось…

Свинею заснувши, звичайне, такий

І сон приверзеться… Ніби край могили

Пасу я ягнята, а я ще малий;

Дивлюся, могила ніби розвернулась,

А з неї виходить неначе козак,

Уже й сивоусий собі неборак,

Та і йде до мене… Я собі звернулось,

Щеня мов під тином, – звичайне, мале,

То й перелякалось. От мене бере

Неначе на руки та несе в могилу,