Розділ «ЯК ЗРОБИТИСЯ НОВЕЛІСТОМ»

На жаль, я не історик літератури і не літературний критик.

Кажу — на жаль, бо, бувши б критиком чи істориком літератури, я міг би починати таку собі книжку просто з мосту якими-небудь заялозеними цитатами, в спокійній певності, що мій ранг і наукова степінь досить оборонять мене від нападів некваліфікованих баламутів. Я спокійно міг би аналізувати літературні явища, для мене всі вони були б рівноцінні і однаково цікаві. З однаковим ентузіязмом я студіював би нотатки, зроблені на полях біблії Гулаком-Артемовським, ложку, якою Тарас Шевченко їв кашу з салдатського казана, його халяву і вірші поета Гадзінського, чи заяву Сосюри про вихід з Вапліте. Всі літератори й твори їхні були б переді мною рівні, як перед Саваофом, але я зробив би їх нерівними перед людьми. Задавак і тих, що багато про себе думають, я обізвав би нахабами і дурнями, а просвітян і нищих духом звеличив би у серйозних письменників. Я шамраїв би щось невиразне про таланти й плювачив би на серйозних майстрів, словом, сказати, душа моя мала б повну втіху і спокій у діях своїх.

Але не бувши, на жаль, ні критиком, ні істориком літератури, я повинен попереду набриднути читачеві усякими принциповими розмовами, бо не маю ні рангу, ні звання, що дозволили б мені досхочу шамрити щось невиразне й дурне, а почуваю, що мушу попереду договоритися з читачем про принципи, терміни, нарешті навіть про саме поняття літератури, ба й про саме поняття мистецтва. Ніякі трюки, ніяке підсування гнилого барахла замість свіжих ідей, мені, в силу відсутности рангу й звання професорського, очевидно не вдадуться: нема чого, ясна річ, їх і пробувати.

Що таке мистецтво

Отже, попереду дозвольте про мистецтво взагалі. Що таке є мистецтво? Багато томів написано про це, моря чорнил проллялися в ім'я цього, учителі словесности та професори естетики наказали не сім, а сімдесят раз сім кіп гречаної вовни, і що б не сказати тепер про мистецтво, яке б слово про нього не прикласти, його запевне десь одшукають і виголосять: «було вже й таке».

Але в цім, можлива річ, великої потреби тепер немає. Той, хто ставить запитання, наполовину вже відповів на нього. Вся сила в умінні ставити запитання і в умінні заперечувати неправильні формули запитання.

Колись усі заспіль філософи сушили собі голови над гносеологією, теорією пізнання. Який стосунок поміж пізнаванням та його об'єктом, тим, що пізнається, взагалі? Наскільки людське пізнання правильне? Чи є в світі ще що-небудь, ок-роме пізнання?

Минули десятиліття, і проблема чистого пізнання зійшла з кону. Натомість народилася і розвивається нова проблема: проблема практичної вартости конкретного наукового пізнання в тій чи іншій сфері виробничого процесу. Простіше: не що таке пізнання, а яке технічне значіння цього пізнання? Як воно допомагає людям жити?

Півста літ тому проблема будування парової машини й проблема вжиття часточки «άν» у грецькій прозаїчній мові були рівні перед Богом і директором гімназії. Тепер вони не рівні: їхню нерівність у системі знань визначає нерівність їхнього значіння в продукційному процесі.

Роля мистецтва в виробничому суспільному процесі

Аналогічно до зміни в формулах проблеми пізнання, до заміни абстрактної теорії чистого пізнання на практичну методологію наукового пізнання, до заміни психології на рефлексологію, богословія на історію релігій, аналогічно до цих замін, що є пізнання? що є душа? що є Бог? аналогічно до цього ми заперечуємо формулу: що є мистецтво, як основну, а висуваємо, як основну другу формулу: яка роля мистецтва у виробничому процесі? Усі головні визначення природи мистецтва — «метод пізнання», «один з способів організації», «прояв полової енергії» і інші — ми відразу визнаємо за постановлені метафізично, і скільки б правди не було в кожному з них зокрема, в цілому всяке з них неправдиве; hinc illae lacrimae [1][1]! Звідси й сльози, і суперечки, і відсутність однієї платформи навіть у марксистів. Усі ті визначення беруть на приціл якусь одну з секундарних, другорядних ознак мистецтва і сути явища не обхоплюють.

Отже, для того, щоб визначити основну посутню ознаку мистецтва, як одної з надбудов, ми мусимо по-марксистськи виходити не з метафізичних дефініцій, навіть не з історії мистецтва і його настання, а з ролі мистецтва в теперішньому суспільному виробничому процесі. Ця його роля може не показати нам, чим було мистецтво раніше, та мусить показати, що воно є зараз. Бо основна теза марксівської філософії, як ми її розуміємо, є така: нам нецікаво і не завжди можливо знати, що єсть А взагалі, нам цікаво знати і завжди можливо, яку ролю займає А в виробничому процесі зараз, у капіталістичному світі, і яку ролю А може відогравати в соціялістичному продукційному процесі негайно після революції.

Мистецтво поміж чаєм і сельтерською водою

У протилежність геометрії, юриспруденції, навіть релігії, що всі вони в сучаснім капіталістичнім виробничім процесі відограють ролю організаційних надбудов, мистецтво прямого відношення до виробництва не має. Мистецтво є в капіталістичнім суспільстві один з ґатунків розваги, один з факторів відпочинку від роботи.

Недоцільно сперечатися з цим. Можна, звичайно, знайти такі випадки, де мистецький твір мав пряму непосередню ролю в виробничому процесі, — для того, щоб переконатися, що ці випадки... є винятки. Отже, доводити цього твердження ми не будемо. Ми послухаємо, як його будуть спростовувати, а головне — як доведуть протилежне: що мистецтво має таке ж значіння у виробничому процесі, як, скажемо, тригонометрія. Натомість ми спробуємо довести, що таке саме значіння мистецтва і в нашій, соціялістичній, спілці. Для цього ми просимо пролетарських і селянських письменників, забувши на хвилину, що мистецтво годує їх і одягає, стати на точку погляду пролетарів та селян і оцінити ролю мистецтва в житті робітника та хлібороба у нашій країні. Ми просимо зважити, який фактор кардинальніший, дужчий, впливовіший у житті згаданих класів; скажемо, мистецтво чи горілка? Або ж мистецтво чи тютюн? Що має більшу масовість і що має більший, постійніший уплив на маси? Питання, що важніше: мистецтво чи їжа, ми не будемо навіть ставити, бо рівняти мистецтво до їжі чи навіть давати мистецтву преферанс перед їжею можуть, ясне діло, тільки зостатні ідеалісти або шахраї від марксизму.

Таким чином, з'ясовується, що в наших умовах мистецтво міститься десь поміж мороженим та сельтерською водою щодо ролі своєї в виробничому процесі.

Мистецтво після соціяльної революції в Европі, наприклад

Але і згодом, і після соціяльної Революції в усій Европі мистецтво не буде значним фактором у продукційному процесі. І то ось через віщо.

У протилежність богданівцям ми стверджуємо, що мистецтво аж ніяк не організує людей, а тільки дезорганізує. Щоправда, шановний Олександер Олександрович уживав слово «організувати» настільки широко, що від його первісного значіння нічого не зосталося. Це слово зробилося в Богданова просто дієслівною зв'язкою («copula» в логіці). Ми ж беремо організування і дезорганізацію як два протилежних і зовсім зворотніх поняття. Так от, мистецтво (поскільки воно впливає взагалі) збурює емоціональну сферу й таким чином дезорганізує людину, як логічну машину. Мистецтво заміняє мисль на почуття, розрахунок на афект, — а це ми можемо з повним правом назвати дезорганізацією (коли, звичайно, не гратися словами).