Розділ «ЯК ЗРОБИТИСЯ НОВЕЛІСТОМ»

Література (белетристика) це є мистецтво слова. Слово ж є передумова і всієї наукової діяльности людини. Саме це і призводить до плутанини понять. Ріжниця між ними та, що література це «вигадка» («іїсііоп», як кажуть англійці, розрізняючи «Псііііоиз» і «зсіепііїїс» літературу).

Слово

Словом література користується у троякий спосіб: або як звуковим словом, або як словом-образом, або як словом-терміном. Як їх розрізняти, про це буде трохи нижче. Наукова думка користується словом тільки як словом-терміном. Пісня, навпаки, ставить слово у звуковий музичний ряд. Таким робом, місце літератури поміж музикою й науковою думкою буде таке:

Музика

Звукове слово (Слово-образ) Символ

Композиційний мотив

Композиційна конструкція

Абстрактна (філософська) ідея (Мораль)

Наукова думка (логіка)

Вершечком своїм цей ряд зіходиться з музикою (на підставі чого я раніше переоцінював близькість поезії до чистої музики), корінцем своїм він зіткається з публіцистикою і популярною науковістю, (на підставі чого дехто плутає белетристику з медициною або політекономією). Той, хто шукає в белетристиці «ідеї», потрапив не в ті двері — хай стукає до науки, той, хто в прозі вбачає головне «звуковий жест» (як часом опоязівці), теж правильно аналізувати речі не зможе.

Поезія тепер відрізняється від прози трьома моментами: І) римою, 2) метром (розміром), 3) мовою (стилем). Коли кому охота заплутувати справу, користуючись переходовими сферами поміж ґатунками ремества, він, звичайно, може вказати, що є твори, які виходять під заголовком «Поезії» або «Сорок поем», але не мають ні рими, ні розміру, ні будь-якого стилю. Та, ясне діло, папір усе стерпить — ми ж говоримо про типові ознаки мистецтва нашого часу, бо, скажемо, в стародавніх германців не було рим, а були алітерації, а в римлян поезія різнилася від прози штучними наголосами.

Буває, що проза користується поетичною мовою (стилем) і почасти метром. Це так звані «вірші в прозі» — себто текст не досить організований ритмічно і звуково, щоб бути віршем, і не досить організований фабульно, щоб бути прозою. Являються оці виливки внаслідок великих ліричних потуг при недостатній поетичній потенції автора (порівн. вірші в прозі Тургенєва, а також «Чуден Днепр» Гоголя, його ляндшафти, у Коцюбинського «Хо»). На превеликий жаль, отаке можна часто читати в наших молодих письменників. З погляду композиційного це просто нестриманість, істерична розперезаність, кисіль, не зв'язаний ні формами прози, ні формами поезії. Єдина вказівка, яку тут може дати порадник, це остерігатися віршів у прозі і або ж довести діло до вірша, або ж (коли це можна) організувати даний матеріял у новелу.

Поетичний та прозаїчний язик взагалі

Поетична мова різниться від прозаїчної словником і складнею. Через більшу концентрованість, випнутість слова в поезії, у ній добір слів куди важніший, ніж у прозі [7][7]. Насамперед поетична мова вживає інших слів, ніж проза. Утворюючи нову поетичну мову в українській літературі, Семенко заводив русизми, а Йогансен і Хвильовий розкопували діялекти. Поезія мало користується словом-терміном і то, як на глум, трактує його як звукове. Порівн. у Хвильового:

«Мандарини із Мальти везуть».

Були б «апельсини» — була б не Мальта, а, може, якась Абісінія.

Спробую показати різницю між словом-образом і звуковим словом на рядкові з свого вірша.

І Див свінув і день

Озвався в дубі.

Тут в «дубі» є звукове слово і народилося від слів «Див» та «день». Але далі «світ вечірніх злив — Проллявся з сонця-дуба». «З сонця-дуба» є вже слово-образ, хоч і родилося воно від «в дубі» — слова звукового. А в реченні «ясени, берези, клени, дуби» дуби є слово-термін.