Розділ «Світлі боги: пан Господар, богиня Сонце, богиня Зоря, богиня Хмара, Громовик пастух, хлібороб, воїн, ловчий, Вітер, богиня Весна. Весняні ігри, Купайло, Коляда. Темні зимові сили, страсть і смерть світлих богів. Різдво Сонця і інших світлих богів»

Весняні ігри, Купайло, Коляда.

Темні зимові сили, страсть і смерть світлих богів. Різдво Сонця і інших світлих богів

У давніх наддніпрянських Слов'ян, предків українського народу, було багато богів, але про них ми знаємо мало: в літописах зостались тільки їхні імена з деякими незначними прикметами, котрі показували, які то були боги. Наші предки вірили в Сварога, бога огню, Дажбога, бога сонця, Перуна, бога грому й блискавки, Леля, Велеса, бога товару, Коляду, Стрибога, дивів, рожаниць, русалок. Тепер в усній народній літературі ледве можна знайти кілька імен давніх богів, про котрих говорять рукописи. Так на Угорській Руси є приказки: Перун би тя розтраскав! Коби не Перун, многі би не хрестили ся.[2] На східній Україні приказують: ой леле мені, ой лелечко мені! У веснянках співають про матір Ладу: «Благослови, мати, ой мати Лада, мати, весну закликати!» Але все те зосталось як слова, котрих і сам народ уже не розуміє. Український народ вже зовсім забув про своїх давніх богів. Одначе в колядках, щедрівках і в других народних творах ми знаходимо ще й тепер стільки міфологічного елементу, що, зібравши порозкидані прикмети, ми можемо намалювати кілька міфічних давніх образів. <12>

У колядках і щедрівках колядники славлять господаря, його жінку, сина й дочку, славлять ніби сім'ю, для котрої співають різдвяні пісні. В декотрих колядках колядники славлять Христа, Діву Марію, св. Іллю, св. Василя, св. Петра. Одкинувши колядки чисто християнські, нагадуючі різдвяні стихарі й тропарі, одкинувши колядки, де вже просто славлять сім'ю хлібороба або князя, ми знайдемо багато колядок і щедрівок, де сім'я хлібороба або князя славиться такими словами, такими фарбами, котрі ніяк не можна прикласти ні до сім'ї хлібороба Українця, ні до сім'ї давнього українського князя або гетьмана. Ті блискучі фарби, ті незвичайні прикмети можна тільки прикласти до міфологічних істот давньої України: для слави їх народ співав колядки і щедрівки в доісторичні часи.

У колядках і щедрівках ми бачимо сім'ю світлих давніх богів: пана Господаря, господиню, їхню дочку панну і їхнього сина красного панича. Що то за пан Господар, господиня, дочка панна і син красний панич, ми те можемо ясно бачити в аналогічній їм другій сім'ї, про яку згадують колядки й щедрівки: то сім'я небесних світил, місяць, сонце, зоря і з ними дрібен дощик. В одній колядці ясно говориться про ту небесну сім'ю. На якогось Івана напали в горах розбишаки і питають його, якого він роду. Він їм каже, що його батько — ясний місяць, його мати — ясне сонце, сестра — ясна зоря, а брат — сивий соколонько.[3] Замість соколонька в інших колядках при сім'ї небесних світил ми <13> бачимо дрібен дощик.[4] Всі вони в колядках звуться богами.[5] Вони гостюють у пана господаря, сидять на його дворі за пишними столами. Зібравши докупи порозкидані в колядках і щедрівках прикмети тієї небесної сім'ї, ми можемо омежувати такі типи давніх світлих богів українського народу: Пан Господар, богиня Сонце, богиня Зоря, бог Громовик, богиня Хмара і богиня Весна. Місяць часто змішується своїми фарбами з Паном Господарем.

Пан Господар

Пан Господар малюється в колядках такими фарбами, котрі не пристають ні до якого господаря сім'ї хлібороба або князя. Пан Господар гарний, пишний, гордий та багатий. Він живе на горі на великому дворі. Його двір на сімох стовпах,[6] обгороджений золотим терном,[7] з дорогими точеними золотими ворітьми.[8] На його дворі калинові й золоті мости, на дворі стоять понакривані столи. Він сидить за столами, лічить гроші і жде гостей. Кругом його стоять слуги, познімавши шапки. Перед ним на столах стоять золоті свічі, золоті кубки з вином, лежать калачі з ярої пшениці. На Господареві сорочка як лист тоненька, як біль біленька, <14> випрана в Дунаї, висушена на туровому розі, викачана в церкві. Їздить він на білому коні, хоч рідко описується в колядках як воїн, а більше сидить за столами, задумавшись і схиливши голову або сидить у церкві. Через калинові та золоті мости до нього приходять у гості боженько — ясне сонечко, місяць, зорі і дрібен дощик.[9] Сам Господар ходить через Дунай по калиновому мосту до раю; його стрічають янголи, несуть до церкви, кладуть кінець престола, де янголи служать для нього службу. На його дворі, на горі, стоїть чудова церква з трьома вікнами, куди світить місяць, сонце й зорі: в тій церкві служить службу сам син божий.

Під такими фарбами можна спізнати давній міфічний образ якогось світлого бога. Господар не воїн, а старий чоловік, поважний і смутний: він любить одпочивати й сидіти; його навіть носять янголи на руках. Він тільки ясний, але не такий блискучий, як інші міфічні образи. Обстава господаревого двора має чисто міфічний характер: ми примічаємо скрізь золото на його широкому як небо дворі, як бачимо на широкому небі золоті зорі, місяць, ясне сонце і огневу блискавку. Тернова золота огорожа то певно блискавка, бо терен у міфології Вед — виріс з пазурів сокола, котрим перекинувся Індра, бог грому й блискавки. Золоті й калинові мости, зовсім не потрібні на суходолі, показують, що господарів двір — то широке небо з хмарами, веселкою і промінням сонця. Можна <15> догадуватись, що Господар старший од інших богів, коли до нього сходяться інші боги, як до князя з'їжджались в гості бояри. Пан Господар то давній найстарший бог світла або неба, похожий на індійського Варуну, котрий збудував мир і вивів на небо сонце й зорі; то давній бог Сварог, бог світла, старший од усіх богів, батько Дажбога. А що Пан Господар давнє поганське божество, в тому не можна вагатись.

Український народ і тепер зве в приказках Бога господарем: Бог старий господар, має більше, ніж роздасть; Бог багатий, то й нам дасть.[10] Колядчаний Господар зветься просто богом:

Ішов, перейшов місяць по небі.

Зірниця сестриця каже:

«Ходи до мене бога шукати!»

Найшли ми бога, Пана Господаря.[11]

Тут Пан Господар зветься не тільки богом, але навіть старшим од місяця і од зорі.

Богиня Сонце

У всіх колядках і веснянках Сонце описується в жіночому образі, як княгиня, як мати, як удова; є колядки, де Сонце описується як красна панна.[12] Богиня Сонце обмальовується такими блискучими фарбами, що її легко впізнати і одрізнити од інших <16> жіночих міфічних образів. Зібравши докупи всі прикмети, порозкидані в колядках, веснянках та інших піснях, ми матимемо такий образ богині Сонця. За золотою стіною, тобто за червоно-золотим небом на сході, в неділю вранці вбирається панна в дорогі сукні, а поверх суконь кладе срібло та золото. Своє дороге убрання панна зробила з золотої ряси. Раз вона лежала на білій постелі в саду і стерегла рясу на дереві. Прилинули райські птиці й струсили рясу з дерева. Панна зібрала ряску в запаску, познімала з дерева золоту кору і понесла до золотарів, щоб їй зробили з тієї ряси золоту шубу, золотий кований пояс, золотий перстень, перлову камку (серпанок), підбили золотою ряскою спідницю, ще й потрусили ряскою зверху кований пояс. Убравшись у золото, взувшись у жовті чоботи з срібними підківками, вона вийшла з-за стіни на подвір'я. Вийшла вона на двір, за нею стежка сяє, двір аж угинається. Пішла через двір, на ній сукня в дев'ять піл; сукня почала так сяяти, що од того запалилась діброва; дівчата почали носити воду решетом і гасити діброву. Ввійшла панна в сіни, сіни сяють, ввійшла в хату, хата палає, ввійшла в церкву, церква сяє, самі свічі засвічуються. Пани перед нею встають, знімають шапки, кланяються: одні кажуть, що вона царівна, другі кажуть, що вона королівна.[13]

У такій пишній, залитій золотом картині описується в колядках і веснянках богиня Сонце. <17> Золота стіна, за котрою вбирається панна, то червоно-золоте небо перед сходом сонця; золота ряска, золота кора на дереві, огнева широка сукня, од котрої палає діброва, то блискуче проміння сонця, що обливає золотом сади й діброви і, як широкою блискучою одежою, вкриває світ. Двір, сіни, хата, церква, куди входить панна з-за золотої стіни, то світ, небо. В тій картині, що дівчина своєю огневою одежою запалює діброву, можна бачити або літню жару над лісами і садами, котру гасить дощ, що ллється з хмар, неначе його хто точить решетом, або небесну пожежу в хмарах, як їх освічує блискавка.

У веснянках богиня Сонце ще зветься дівчиною Рожею, або просто квіткою червоною рожою. Весною, виряджаючи дочку Рожу у танець, мати чесала їй косу, а чешучи навчала:

Дочко моя Рожечко!