Розділ «E. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД УПРОДОВЖ РОЗУМНОГО СТРОКУ»

I. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД УПРОДОВЖ РОЗУМНОГО СТРОКУ

1. Визначення періоду

«Шумахер проти Люксембургу» (Schumacher v Luxembourg), 63286/00, 25 листопада 2000 року.

27. Погоджуючись із тезою уряду, Європейський суд вважає, що період, який треба враховувати для оцінки тривалості процедури, з огляду на «розумний строк», розпочався 24 жовтня 1991 року, коли суддя-дізнавач висунув заявникові обвинувачення.

28. Щодо dies ad quem (дати закінчення строку), Європейський суд посилається на свою постійну судову практику, відповідно до якої період, що треба враховувати при застосуванні статті 6, поширюється щонайменше до дати, коли ухвалюють рішення про виправдання або засудження, навіть якщо таке рішення ухвалює апеляційна інстанція... Як видно в цій справі, жодна із судових інстанцій не приймала рішення по суті справи, таким чином заявник врешті не був ані виправданий, ані засуджений. Тож слід відзначити, що заявник перебував у стані очікування щодо кінцевого результату своєї справи до дати, коли видано наказ про закриття порушеної проти нього кримінальної справи на підставі терміну давності. Виходячи з цього, Європейський суд вважає що період, який слід розглядати, закінчився з рішенням, ухваленим 17 листопада 2000 року.

«Стоянова і Недельку проти Румунії» Stoianova and Nedelcu v Romania, 77517/01 and 77722/01, 4 серпня 2005 року.

20. Суд зазначає, що кримінальне провадження у справі заявників здійснювали в два окремі етапи. Перший етап розпочався 14 квітня 1993 року, коли вони було заарештовані і їх взяли під варту до суду, і закінчився 11 листопада 1997 року, коли прокурор Н. О. видав постанову про закриття справи провадженням. Другий етап розпочався 12 травня 1999 року, коли прокуратура розпорядилася відновити провадження, і закінчився 21 квітня 2005 року, коли обвинувачення постановило закрити справу провадженням.

21. Суд не може погодитися з твердженням уряду щодо того, ніби для цілей пункту 1 статті 6 перший етап не слід брати до уваги. Він вважає, що постанову про закриття справи провадженням, видана прокурором Н. О. 11 листопада 1997 року, не можна розглядати як таку, що припинила провадження в справі заявників, оскільки вона не була остаточним рішенням...

... прокуратура могла відновити кримінальне розслідування без того, щоб просити на це санкції будь-якого національного суду, який був би зобов’язаний розглянути подання відповідно до певних критеріїв, зокрема й справедливих підстав для відновлення справи провадженням, і врахувати, чи не надто багато часу пройшло відтоді, як вирішено припинити провадження... Суд у цьому зв’язку не може оминути увагою той факт, що прокурори в Румунії, входячи до Генеральної прокуратури, не відповідають критерієві незалежності від виконавчої влади... Крім того, постанову про відновлення кримінального провадження видано на тій підставі, що попереднє слідство було неповним ... Заявники не несли відповідальності за цей недолік з боку влади, і тому їх не слід ставити через нього в невигідне становище.

Нарешті, уряд жодним способом не довів, що поновлення обвинувачень, від яких відмовились за постановою прокурора, було якимсь винятковим заходом...

«Ваїч проти Туреччини» (Vayíç v Turkey), 18078/02, 20 червня 2006 року.

44. Що стосується періоду, який належить взяти до уваги, Суд встановив, що провадження було відкрите 9 вересня 1996 року, тобто в день арешту заявника, і ще не завершене. Отже, воно триває вже більше дев’яти років і восьми місяців у трьох інстанціях. Водночас Суд вважає, що заявник не може посилатися на той період, коли він був у розшуку, намагаючись уникнути правосуддя в своїй країні. Суд вважає, що втеча обвинувачуваної особи сама по собі зменшує обсяг гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції, з огляду на тривалість судового розгляду. Коли обвинувачений втікає з держави, яка поважає принцип верховенства права, можна припустити, що він або вона не має права скаржитися на необґрунтовану тривалість провадження після такої втечі, якщо тільки при цьому не буде наведена достатня підстава для спростування такого припущення ... а в цій справі нічого, що його спростовувало б немає...

2. Питання, що мають значення для встановлення факту порушення

«Яаджи і Саргин проти Туреччини» (Yağci and Sargin v Turkey), 16419/90 and 16426/90, 8 червня 1995 року.

59. Розумність тривалості провадження буде оцінене в світлі конкретних обставин справи, з врахуванням критеріїв, викладених в прецедентній практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки заявника та компетентних органів...

63. Суд відзначає тільки те, що з 22 січня 1990 року Суд національної безпеки провів двадцять засідань, шістнадцять з яких були присвячені майже лише оголошенню доказів. Цей процес, навіть з урахуванням кількості документів, не можна вважати складним...

66. Суд повторює, що стаття 6 ... не вимагає від особи, обвинуваченої в скоєнні кримінального правопорушення, активно співпрацювати з судовими органами... Він зазначає, що поведінка панів Яаджи і Саргина та їхніх адвокатів на процесі, як видається, не виявляла якогось прагнення перешкоджати його ходові. У всякому випадку, заявників не можна звинуватити в тому, що вони повною мірою користувалися всіма засобами, що їм надавало національне законодавство, на свій захист. Навіть якщо велика кількість адвокатів, присутніх на слуханнях, і їхнє ставленням до заходів безпеки дещо сповільнювало провадження, то це не ті чинники, які, окремо взяті, можуть пояснити тривалість оспорюваного строку.

69. ... в період з 22 січня 1990 року по 9 липня 1992 року ... суд провів лише двадцять засідань у справі на регулярній основі (не менше ніж раз на тридцять днів), і тільки одне з них тривало довше, ніж половину дня.

Крім того, після набрання чинності Антитерористичним законом від 12 квітня 1991 року, який скасовував статті 141— 143 Кримінального кодексу... Суд національної безпеки ... чекав майже шість місяців, перш ніж виправдати заявників за обвинуваченнями, висунутими на підставі цих норм.