Розділ «Мойсей»

Передмова

Подаючи громаді наших читачів мою поему «Мойсей» другим виданням, уважаю потрібним зазначити поперед усього, що се видання значно дешевше від першого, вже розпроданого, і являється в тексті незміненим, з виїмком кількох дрібних поправок.

Тому, що моїй поемі пощастило настільки, що вона стала предметом лектури учеників та інтерпретації вчителів у деяких руських гімназіях, а також предметом ближчої уваги деяких наших літературних критиків, варто зазначити факт, що, ставлячи не раз питання про джерела сеї поеми, ніхто з тих руських інтелігентів не звернув уваги на властиві і самим змістом вказані її джерела, але майже кождий, як се покажу далі, шукав їх деінде, звичайно, там, відки я не взяв нічого.

Моя поема основана майже вся на біблійних темах, отже, що ж природніше для кождого критика, як пошукати тих джерел у Біблії і порівняти їх із тим, що я зробив із них? Се якраз досі не прийшло на думку ні одному з критиків моєї поеми. Знак, що Біблія лежить далеко поза кругом їх духовних інтересів.

Основною темою поеми я зробив смерть Мойсея як пророка, не признаного своїм народом. Ся тема в такій формі не біблійна, а моя власна, хоч і основана на біблійнім оповіданні. Із біблійних книг Старого завіту про смерть Мойсея оповідає лиш одна книга так званого П’ятикнижжя, що по-грецьки зветься Девтерономіон, а по-церковнослов’янськи Второзаконіє. В тій книзі первісне оповідання про смерть Мойсея розірвано на дві часті: перша міститься в розд. 32, зачало 48 – 52, а друга в розд. 34, зачало 1 – 8. Ось се оповідання в перекладі з критичного французького перекладу Едварда Райса [Edouard Reuss, L’histoire sainte et la loi (Pentateuque et Josue). Tome second. Paris, 1879 (La Bible, traduction nouvelle, avec introductions et commentaires. Ancien Testament, troisieme partie), стор. 353 – 4; 361 – 2.] на нашу мову. В гранчастих скобках подаю свої доповнення до тексту.

«Того самого дня вічний промовив до Мойсея отсими словами: «Вийди на гори Гарабім, на гору Небо, що [здіймається] над краєм проти Моава-Єрихона і позирає на край Канаан, який я даю на власність дітям Ізраїлю. Ти вмреш на тій горі, на яку вийдеш, і будеш злучений зі своїми [предками], так як твій брат Агарон умер на горі Гор і злучився зі своїми [предками] за те, що ви були непослушні супроти мене перед синами Ізраїлю над водами Мерібат-Кадеша в пустині Сін, за те, що ви не вшанували мене посеред синів Ізраїлю. Тому ти побачиш перед собою сей край, але не ввійдеш до нього, до краю, який я даю синам Ізраїлю».

Мойсей вийшов із рівнин Моава на гору Небо, на вершок Пізга, що дає вигляд на Єрихон, і вічний показав йому весь край: Гілегад аж до Дана і всю [околицю] Нефталі, територію Ефраїма та Менаше і весь край Іуди аж до західного моря, і південь, і рівну околицю Єрихона [пальмового міста] аж до Согара. І вічний мовив до нього: «Отеє край, задля якого я поклявся Авраамові, Ісаакові та Якову, мовлячи: «Даю його вашому племені». Я показую тобі його, але ти не ввійдеш до нього».

І Мойсей, слуга вічного, вмер тут у краю Моава, як се сказав вічний, і його поховали в долині в краю Моава недалеко Бет-Пегора, і ніхто не знає про його гріб аж до сього дня. Мойсей прожив 120 літ до своєї смерті; його очі не слабли, і сила не опустила його тіла. І сини Ізраїлю оплакували Мойсея на рівнині Моава протягом 30 днів, і таким способом відбули по нім повну жалобу».

Із сього оповідання бачимо, що Мойсей умер у неласці ізраїльського бога, який перед смертю докорив йому тим, що він не вшанував його відповідно перед синами Ізраїлю. В моїй поемі се діло поставлено зовсім інакше: смерть Мойсея на вершині гори в обличчі бога мотивована тим, що його відіпхнув його власний народ, зневірений його 40-літнім проводом і сумним станом обіцяного краю, який треба було тяжкими зусиллями здобувати на численних дрібних канаанських племенах і який надто, як се виказали новіші історичні відкриття, в ту пору, коло 1480 р. перед Христом, був під протекцією єгипетських царів.

Речення біблійного оповідання про похорон Мойсея в оригінальнім тексті не зовсім ясне, і пізніші жидівські коментатори доповнюють його так, що бог умертвив його своїми устами, цілуючи його, і що ангели поховали його тіло в невідомім місці або, по іншим переказам, перенесли на небо, де воно держиться ціле й незіпсоване так само, як тіло пророка Ілії. Я в своїй поемі полишив хвилю смерті Мойсея за поетичною заслоною.

Те, що сказано в поемі про Авірона й Датана як головних противників Мойсея серед ізраїльського народу, основується на оповіданні книги Чисел, розд. 16, у якім, одначе, пізніша редакція стягнула докупи два оповідання про події різних часів і різного характеру, а власне, про бунт левіта Кораха та його компанії проти Мойсея й Агарона і про повстання Датана й Абірама з племені Рувима проти Мойсея. Подаю тут текст сього розділу в перекладі на нашу мову за Райсом («Histoire israelite», 2, стор. 219 – 221), кладучи курсивом ті часті оповідання, що відносяться до бунту Кораха, а звичайними буквами ті, що оповідають про Датана й Абірама.

«Корах, син Ісахара, сина Кегатового, сина Левиного, узяв із собою Датана й Абірама, синів Еліаба, а також Она, сина Пелетового, сих [остатніх] Реубенітів, і вони повстали проти Мойсея з 250 синами Ізраїлю, головами громади, людьми визначними, яких кликано до рад. Вони зібралися проти Мойсея й Агарона і сказали їм: «Досить того! Вся громада свята, і вічний серед неї. Чого підносите себе вище громади вічного?» Почувши се, Мойсей кинувся лицем на землю і промовив до Кораха та його юрби ось які слова: «Завтра вічний покаже, хто належить до нього і хто посвячений приносити йому жертви, а кого він вибере, тому велить зблизитися до себе. Зробіть ось що: візьміть кадильниці, ти, Кораху, і все твоє товариство, і завтра повкладайте в них огонь і кадило перед вічним. Кого вибере вічний, той буде посвячений йому. Досить сього, левіти!» А до Кораха сказав Мойсей: «Слухайте, левіти! Чи не досить вам, що бог Ізраїлю визначив вас із решти громади і велів вам зближатися до нього, приносити жертви в домі вічного та стояти на чолі громади для сеї служби? А ти і твої брати левіти з тобою, яким бог позволив зближатися до нього, жадаєте ще бути жерцями? Значить, ти й усе твоє товариство хочете в спілці стати проти вічного? Бо ж Агарон, проти якого ви змовилися, хто він такий?»

І Мойсей вислав покликати Датана й Абірама, синів Еліаба, але вони сказали: «Не підемо! Чи не досить, що ти вивів нас із краю, який опливав молоком і медом, аби морити нас у пустині? Чи хочеш іще зробитися паном над нами? Ти не лише не завів нас до краю, пливучого молоком і медом, не дав нам батьківщини з полями та виноградниками, а ще й хочеш вибрати очі всьому народові? Не підемо [до тебе]!» І Мойсей розсердився дуже і сказав до вічного: «Не приймай їх жертв! Я ж не взяв від них ані одного осла і не зробив нікому з них ніякої шкоди».

Мойсей сказав до Кораха: «Ти й твоя компанія ставтеся завтра перед вічним, стане також Агарон, і кождий із вас візьме кадильницю і вложить у неї кадило, і покладете свої кадильниці перед вічним, ти й Агарон, кождий свою, 250 кадильниць. І кождий візьме кадильницю і вложить до неї огонь і кадило, і постаєте при вході до кивота завіту, так само, як Мойсей і Агарон». І коли Корах зібрав проти них усю громаду при вході кивота, слава вічного явилася перед усею громадою. І вічний промовив до Мойсея й Агарона сими словами: «Відділіться від тої компанії, і я знівечу її у млі ока». І вони кинулися лицями на землю і сказали: «О боже, творче душі в кождім тілі! Коли один чоловік згрішив, чи ж будеш сердитися на цілу громаду?» Тоді вічний промовив до Мойсея отсими словами: «Промов до громади і скажи їй: «Відступіться всі від того місця, де стоїть Корах!» [Пізніший редактор додає за сим словом іще зовсім невідповідні тут назви Датана й Абірама.]

І Мойсей пішов до Датана й Абірама в супроводі ватажків Ізраїлю. І він промовив до громади отсі слова: «Віддаліться від наметів сих злих людей і не доторкайтеся ні до чого, що належить до них, а то пропадете враз із ними за їх злочин». І вони повідступали від домівки Датана й Абірама геть довкола, а Датан і Абірам поставали при вході своїх наметів зі своїми жінками, дітьми та внуками. Тоді сказав Мойсей: «Аби ви пізнали, що бог послав мене сповнити все те, і що се не робиться моєю власною волею, – отсі всі помруть так, як мруть усі люди, а коли їх доля не буде така, як доля спільна всім смертним, то не бог вислав мене. Та коли вічний зробить незвичайне чудо, і земля отворить свою пащеку і проковтне їх самих і все, що належить до них, і вони живі ввійдуть у шеоль [гебрейська назва пекла], ви пізнаєте, що ті люди згордували вічним». І коли він докінчив ті слова, земля розступилася під ними, розкрила свою пащеку і проковтнула їх обох, і їх родини, і всі особи, що належали до них, і все їх майно. І вони живцем пішли в шеоль самі, і все, що належало до них, і земля затворилася над ними, і вони пропали з-посеред громади. І всі ізраїльтяни довкола них розбіглися при їх криках, боячися, аби земля не пожерла їх. А огонь, кинений вічним, пожер 250 людей, що принесли кадила».

Як бачимо, сей розділ містить у собі два оповідання, зліплені докупи методою перекладанця і зшиті, так сказати, білими нитками редакційних дописок. Одне й друге оповідання мають на меті укріпити верховенство провідників, уповажнених богом, але коли в оповіданні про Датана й Абірама мова тільки про одного провідника Мойсея, то в оповіданні про Кораха левіти, себто каста духовних, бунтуються проти первосвященика Агарона, домагаючися зрівняння всіх левітів із станем жерців.

Коли перше оповідання має виразно політичний характер і б’є на Мойсея як на провідника народу за те, що не додержав своєї обіцянки і не дав народові земельної власності, то друге оповідання зложене, очевидно, в інтересі храмових жерців і для постраху левітів, аби не домагалися рівного права з жерцями. Коли звернемо увагу на історичні відносини, серед яких могли повстати оба ті оповідання, то нам відразу стане ясним, що оповідання про Датана й Абірама мусило повстати в часі племінної незалежності гебрейського племені, коли те плем’я, бідуючи в своїй новій вітчині, в боротьбі з канаанітами з жалем могло ще споминати свій побут у Єгипті.

Натомість друге оповідання веде нас у часи нового храму по повороті гебреїв із вавілонської неволі, і то в досить пізні часи, коли перевага жерців над загалом левітів не була ще так укріплена, як за часів Христа. Те, що я сказав у поемі про Датана й Авірона, ширше розвиває релігійний і політичний мотиви опозиції загалу ізраїльтян проти Мойсея.