«ГЯУР! ЯСИР!»
Тарас Чорнопліт, нипаючи в темряві, почувався так, ніби його тіло била пропасниця. Такого переляку він зроду не знав. Та і як було не злякатися?! Бачив, як Сірко повернув у темне небо повний місяць, чув, як той розмовляв із вовчиськом — ще й припрошував повернутися з того світу! — і волосся дибки стало на його голові. «Хіба вовки вміють говорити по-людському? О ні, зроду такого не було. Але як? Як він це робить? Адже простим людям таке не до снаги?!» — думав Чорнопліт, ледве тямлячи себе від жаху. Прикрив долонею рота, аби не закричати вголос, і мало не задихнувся — ляк клубком застрягнув у горлі.
* * *Провівши обома долонями по обличчі, характерник Сірко полегшено зітхнув, ніби пробуджуючись після тривожного сну. Глянувши вгору, усміхнувся: небо над ним було зоряне та погідне. Ніч розгорнула над землею замість суцільно чорних свої срібноткані покрови. Круглий місяць-пастух вдоволено котився за своїми незліченними небесними вівцями і сяяв так ясно, неначе закликав на гостини ясночолий день.
— Ди-ди-диявол сущий! — почулося за спиною в Сірка. Той озирнувся. Позад нього стояв Чорнопліт із синюшним і перекошеним од жаху лицем.
— Ти!.. Чого слідом вчепився до мене, як той реп’ях? — гнівно запитав Сірко. — Чого тобі треба?!
— Не підходь до мене ні на крок! — цокочучи зубами, вигукнув Чорнопліт, виставляючи перед собою руку, ніби для оборони.
Характерник Сірко, пильно дивлячись в очі нажаханому козакові, з притиском мовив:
— Це — сон. Тобі наснився сон, тільки й усього.
«Як це сон, коли я не сплю?!» — подумав собі Чорнопліт, але вмить закляк, обезвольнів і, збувшись голосу, не міг нічого Сіркові заперечити.
— Це — сон, — повторив Сірко. — Щойно ти рушиш із місця, усе забудеш. І ніхто ніколи не почує від тебе про цю ніч ані слова. Ніхто і ніколи. А зараз іди собі геть.
Чорнопліт покірно розвернувся і поплівся пріч. Як потороча, плутав ногами, не тямлячи куди, навіщо і звідки йде. У голові було порожньо, буцімто хтось до краплі вичерпав звідтіля усе, що мучило Тараса раніше. І тільки ЯКИИСЬ неясний острах змусив пришвидшити крок. Йому хотілось чимхутчій забратися з цієї незатишної, сливе небезпечної місцини. Тож коли перед Чорноплотом забовваніли січові ворота, він притьмом подався до них. Ось уже бачив їх виразно. Вже й ніби наблизився до них, уже до порятунку — рукою подати… Але ні — ворота мовби хто пересунув. Іде Чорнопліт до них, іде та іде, а дійти не може. Чи то блуд напав, чи хто силоміць тримає його і не дозволяє потрапити на Січ… Від безпорадності у Чорноплота замлоїло серце.
* * *— Іди сюди! — пролунало раптом.
Стріпнувшись, Чорнопліт озирнувся:
ніде нікого.
— Іди сюди! — вдруге озвався невідомий голос.
Холодний піт знов оросив Чорноплотову сорочку: не причулося значить, хтось дійсно його гукає!
— Іди сюди! — почулося втретє. Тарас Чорнопліт скорився вимогливому голосу…
Безвільно посунув на поклик. І не було його блуканням ні кінця, ні краю. І тільки безладні думки, немов гарячий пісок, поволі заповнювали його голову, як порожній дзбан: «Куди я йду? Чого не противлюся чужій волі? І звідки знаю цей рипучий голос?» Хрипкий сміх лунко вистрілив поряд, і раптом Чорнопліт згадав…
Це було ще в Мерефі… Скільки ж то літ проминуло відтоді — десять чи й більше?..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іван Сірко - славетний кошовий» автора Морозенко М.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ГЯУР! ЯСИР!»“ на сторінці 1. Приємного читання.