Безпека життєдіяльності

Людський чинник може проявляти себе постійно: через ушкодження або дегенерацію сенсорних і рухових центрів вищих відділів нервової системи, через недостатню координованість рухів, внаслідок захворюваності на наркоманію, алкоголізм або відсутність мотивації, аутизм.

§2. Особливості перебігу психічних процесів. Пам’ять.

Пам’ять - це здатність мозку людини фіксувати, кодувати, зберігати і відтворювати у разі потреби раніше отриману інформацію. Відомо, що сучасна людина щохвилини отримує інформацію у кількості близько 1 мільйона біт. Разом з тим щохвилини людина може освоїти не більше 50 тисяч біт інформації (5% від тієї кількості, що надходить).

Висновок відомого українського філософа, лауреата Шевченківської премії 2005 року Сергія Кримського: „ Людина сприймає дійсність селективно, вибірково, за параметрами своїх потреб і життєвих орієнтацій”.

4. Відомо, що головний мозок людини (масою приблизно 1300 г) має близько 200 млрд. нервових клітин плюс 300 млрд. з’єднань між ними. Разом з тим встановлено, що у людському мозку постійно діє лише близько 200 млн. нервових клітин (0,01% від загальної кількості). Це явище отримало назву ПАРАДОКСУ РЕЗЕРВУВАННЯ. Для порівняння - ступінь резервування мозку людиноподібних мавп становить 5-6 (у них постійно „працює” близько 14-20% нервових клітин головного мозку).

Парадокс резервування свідчить про високу надійність і невичерпні можливості подальшого розвитку розумових здібностей людини, у тому числі й пам’яті.

За структуроюпам’ять людини поділяють на генетичну (вона зберігає безумовні рефлекси та інстинкти і передається спадково), репродуктивну (набуту у навчанні), зарезервовану (фактично ще не вивчену фізіологами). За формоюпам’ять поділяють на миттєву (інформація у ній зберігається протягом 10-60 секунд, але її складно затримати і відтворити), оперативну (інформація у ній зберігається декілька хвилин і піддається підсвідомій селекції), довготривалу, де інформація зберігається протягом років і десятиліть.

За видамипам’ять поділяють на рухову, зорову, слухову, образну, емоційну, символічну (словесну і логічну). Можливості людини щодо використання пам’яті визначаються її фізичним і психічним станами, тренованістю, професією, статтю, віком.

До 20-25 років пам’ять більшості людей тренується і покращується, до 30-40 років вона залишається на досягнутому рівні, а після 45-50 років поступово йде на спад. Але професійна пам’ять зберігається навіть у похилому віці. Пам’ять є найважливішою характеристикою пізнавальних здібностей людини.

Запам’ятовуванню інформації сприяє високий рівень розумової діяльності і тренованість людини, висока мотивація навчання, висока емоційність внутрішнього світу людини. Щоб якнайкраще запам’ятати деякий матеріал (наприклад, матеріал лекції), слід керуватися такими правилами:

а) краще повторювати матеріал лекції частіше і потроху, ніж рідше і багато;

б) краще прочитати матеріал лекції 2 рази уважно, ніж 10 разів неуважно, поверхово;

в) треба чергувати складний матеріал із більш доступним, цікавий із менш цікавим, використовуючи при цьому усі види пам’яті: зорову, словесну, образну, емоційну.

§3. Психічні властивості людини.

Темперамент та його типи

Темперамент (від лат. temperamentum - узгодженість, устрій) - це індивідуальні особливості людини, що виявляють себе у силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу її психічної діяльності, а також у порівняно більшій або меншій стійкості її настроїв.

Історія виникнення вчення про темперамент бере початок у Давній Греції, де празасновник сучасної медицини Гіппократ (V-IV ст. до н.е.) узявся пояснити особливості поведінки людини, виходячи із домінуючої у ті часи теорії Арістотеля щодо побудови речовини з чотирьох елементів-властивостей.

За Арістотелем, першоцеглинами Всесвіту є 4 елементи: сухість, холод, вологість, тепло. При своєму поєднанні сухість і вологість утворюють землю, холод і вологість - воду, вологість і тепло - повітря, тепло і сухість - вогонь. Гіппократ, за аналогією, висунув гуморальну (рідинну) теорію темпераменту, пов’язуючи наявність в організмі жовтої жовчі („hole”) із холеричним типом темпераменту, наявність слизу („phlegma”) із флегматичним типом темпераменту, наявність чорної жовчі („melas hole”) із меланхолійним типом темпераменту, а наявність крові („sanguis”) - із сангвіністичним типом темпераменту.

За спостереженнями Арістотеля кожний холерик нестримний у своїх діях, кожний флегматик впертий у діях, меланхолік - малоактивний, сангвінік - барвистий у мові.

Термін темпераментувів у вжиток давньоримський лікар Гален (130-200 рр. н.е.), автор праці „Про частини людського тіла”. На відміну від Гіппократа, Гален нараховував вже 13 типів темпераменту, дотримуючись, як і Гіппократ, наївної гуморальної теорії, котра так і не знайшла фізіологічного обґрунтування.