Пісня про Гайавату

Верховне божество індіанців, Гітчі Маніту — Владика Життя, — що «створив усі народи, накреслив пальцем русла річок по долинах, зліпив з глини люльку й закурив її».

Побачивши дим, який піднімався до неба іх Трубки Світу, зібралися вожді всіх племен. Гітчі Маніту закликає ворогуючі племена примиритися і жити, «як брати», і передрікає появу пророка, який вкаже їм шлях до порятунку. Підкоряючись Владиці Життя, індіанці занурюються у води річки, змивають бойові фарби, закурюють трубки і пускаються в зворотний шлях.

Перемігши величезного ведмедя Міші-Мокву, Меджеківіс стає Володарем Західного Вітру, інші ж вітри віддає дітям: Східний — Вебону, Південний — Шавондазі, Північний — злому Кабібонокке.

У далекі часи прямо з місяця впала на квітучу долину прекрасна Нокоміс, донька нічних світил. Там, в долині, Нокоміс народила дівчинку і назвала її Веноною. Коли дівчинка підросла, Нокоміс не раз застерігала її від чар Меджеківіса, але Венона не послухалася матері.

І народився син печалі,

Ніжної пристрасті і печалі,

Дивовижної таємниці — Гайавата.

Підступний Меджеківіс незабаром залишив Венону, і та померла від горя. Гайавату виростила і виховала бабуся. Ставши дорослим, Гайавата одягає чарівні мокасини, бере чарівні рукавички, відправляється на пошуки батька, згораючи від бажання помсти за смерть матері.

Гайавата починає бій з Меджеківісом і змушує його відступати. Після триденної битви батько просить Гайавату припинити бій. Меджеківіс безсмертний, його можна здолати. Він закликає сина повернутися до свого народу, розчистити річки, зробити землю родючою, умертвити чудовиськ і обіцяє зробити його після смерті владикою Північно-Західного вітру.

В лісовій глушині Гайавата поститися сім днів і ночей. Він звертається до Гітчі Маніту з молитвами про благо і щастя всіх племен і народів, і як би у відповідь у його вігваму з'являється юнак Мондамін, з золотистими кучерями і в зелено-жовтомуодязі. Три дні Гайавата бореться з посланцем Владики Життя. На третій день він перемагає Мондаміна, ховає його і потім не перестає відвідувати його могилу. Над могилою один за одним виростають зелені стебла, це інше втілення Мондаміна — кукурудза, їжа, послана людям Гітчі Маніту.

Гайавата будує пирогу з березової кори, скріплюючи її корінням темрака — модрини, роблячи раму з гілок ялини, розмальовує голками їжака, забарвлює соком ягід. Потім разом зі своїм другом силачем Квазіндом Гайавата поплив по річці Такваміно і очистив її від корчів і мілин. У затоці Гітчі-Гюмі Гайавата тричі закидає вудку, щоб зловити Великого Осетра — Міші-Наму. Міші-Нама проковтує пирога разом з Гайаватой, і той, перебуваючи в череві риби, щосили стискає серце величезного царя риб, поки той не гине. Потім Гайавата перемагає злого чарівника Меджісогвона — Перлове Перо, якого охороняють страшні змії.

Гайавата знаходить собі дружину, прекрасну Міннегагу з племені дакотів. На весільному бенкеті в честь нареченого і нареченої танцює красень і насмішник По-Пок-Ківіс, музикант Чайбайабос співає ніжну пісню, а старий Ягу розповідає дивовижну легенду про чарівника Оссео, що зійшов з Вечірньої Зірки.

Щоб уберегти посіви від псування, Гайавата велить Міннегаге у темряві ночі обійти поля оголеною, і вона слухняно, «без збентеження і страху» кориться. Гайавата ж ловить Царя-Ворона, Кагагі, який наважився привести зграю птахів на посіви, і для остраху прив'язує його на покрівлі свого вігваму.

Гайавата придумує письмена, «щоб прийдешнім поколінням / Було можна розрізняти їх».

Лякаючись благородних прагнень Гайавати, злі духи укладають проти нього союз і топлять у водах Гітаї-Гюмі його найближчого друга музиканта Чайбайабоса. Гайавата від горя захворює, і його зцілюють з допомогою заклинань і магічних танців.

Зухвалий красень По-Пок-Ківіс вчить чоловіків свого племені грати в кості і безжально їх обіграє. Потім, ввійшовши в азарт і знаючи до того ж, що Гайавата відсутній, По-Пок-Ківіс розоряє його вігвам.

Повернувшись додому, Гайавата пускається в погоню за По-Пок-Ківісом, а той, тікаючи, виявляється на бобровій греблі і просить бобрів перетворити його в одного з них, тільки більше і вище всіх інших. Бобри погоджуються і навіть обирають його своїм вождем. Тут на греблі з'являється Гайавата. Вода прориває греблю, і бобри поспішно ховаються. По-Пок-Ківіс же не може піти за ними через свої розміри. Але Гайаваті вдається лише зловити його, але не вбити. Дух По-Пок-Ківіса вислизає і знову приймає вигляд людини. Тікаючи від Гайавати, По-Пок-Ківіс перетворюється в казарку, тільки більше і сильніше, ніж всі інші. Це і губить його — він не справляється з вітром і падає на землю, але знову біжить, і Гайаваті вдається впоратися зі своїм ворогом, тільки закликавши на допомогу блискавку і грім.

Гайавата втрачає ще одного свого друга — силача Квазінда, якого погубили пігмеї, що потрапили йому в тім'я «блакитною ялиновою шишкою», в той час як він плив в пирозі по річці.

Настає сувора зима, і в вігвамі Гайавати з'являються привиди — дві жінки. Вони похмуро сидять в кутку вігваму, не кажучи ні слова, лише хапають кращі шматки їжі. Так проходить багато днів, і ось одного разу Гайавата прокидається серед ночі від їх зітхань і плачу. Жінки розповідають, що вони — душі мертвих і з'явилися з островів Загробного Життя, щоб навчити живих: не потрібно мучити померлих безплідною скорботою і закликами повернутися назад, не треба класти в могили ні хутра, ні прикрас, ні глиняних чаш — тільки трохи їжі та вогню в дорогу. Чотири дні, поки душа добирається до країни Загробного Життя, треба палити багаття, освітлюючи їй шлях. Потім привиди прощаються з Гайаватою і зникають.

У селищах індіанців починається голод. Гайавата вирушає на полювання, але безуспішно, а Міннегага слабшає з кожним днем і вмирає. Гайавата, сповнений скорботи, ховає дружину і чотири ночі палить похоронне багаття. Прощаючись з Міннегагой, Гайавата обіцяє скоро зустрітися з нею.