Найкращий намет

Сергій і Митько спочатку в табір їхати не хотіли, але в батьків були свої плани, тому хлопців відправили у табір. Водій привіз дітей автобусом, але виявляється табір був не готовий, щоб прийняти заїзд. Начальство табору дзвонило в місто, але дітей все одно привезли. Водій дітей назад везти не міг, тому їх залишили у таборі. Сергій познайомився з Славком, який взяв до табору акордеона. Славко вчився в музичній школі і мав щодня грати. Табір ще був недобудований, тому скрізь ходили працівники, які носили дошки, фарбували, виносили смітті.

З дітьми познайомився Сергій Анатолійович, фізкультурний організатор. Він повідомив, що відкриття табору буде післязавтра, а оскільки діти приїхали раніше, то вони допоможуть будівникам закінчити всі роботи. Славко виразив своє невдоволення. Сергій Анатолійович повідомив, що потім їх чекатиме цікавий відпочинок — конкурси, змагання, військова гра, пісні коло вогнища, відпочинок біля річки. А коли Сергій Анатолійович сказав, що вони будуть займатися дзю-до, Славко знову виразив своє невдоволення. Митько запитав навіщо він сюди приїхав, якщо йому нічого не подобається. Виявляється Славка відправила до табору мама, а Митько не розумів, як можна бути весь час таким незадоволеним.

Діти познайомилися з вожатою Іриною Василівною, яка записала всіх дітей. До табору приїхало двадцять сім чоловік. Потім Сергій Анатолійович попросив дітей підготувати житлову площу. Старші загони мали спати в справжніх військових наметах, а молодші — у будиночках. Діти носили ліжка і розставляли їх на дерев’яних помостах, а потім розіпнули дев’ять наметів. Сергій, Митько і Славко оселилися в одному наметі під номером три. Діти були в захваті від намету, вправлялися, хто швидше запне віконце. Сергій Анатолійович попросив їх не псувати державне майно, а йти розвантажувати машину з дошками.

Діти розвантажували машину, а Митько вирішив зайнятися організацією процесу — він заліз до кабіни і бібікав. Це був сигнал для тих, хто мав подавати дошки. Робота йшла швидко, але прибіг водій і заборонив бавитися, бо вони акумулятор так розряджають! Митько не міг спокійно працювати і вирішив завести машину, так як водій залишив ключі в машині. Сергій намагався відмовити друга, але Митько стояв на своєму. Але коли він завів машину, вона почала їхати, так як машина, виявляється, була на швидкості. Машина мало не наїхала на Сергія Анатолійовича, і вже потім Митько стартер вимкнув. Дітей почали сварити, хотіли відправити в місто, але шофер відмовився їхати з ними.

Після того Сергія із Митьком поставили на безпечну роботу — розносити матраци до наметів. Дітям така робота не подобалась, але Ірина Василівна наголосила на її користі, так як всім буде незручно спати на металевій сітці. Спочатку друзі носили по одному матрацу, потім по три, а потім взяли ноші куди клали одразу 4 матраци. А потім Митько побачив тачку і вони почали возити одразу по 7 матраців. Начальник табору подякував хлопцям, які так швидко справилися з роботою. Потім хлопці розвозили матраци та ковдри до будиночків. Увечері на лінійці всім дітям оголосили подяку, а Сергієві й Митькові спочатку догану, а потім подяку.

Електрики в наметах не було, тому дітям запропонували спати в будинках. Але і хлопці й дівчата відмовилися. Діти знайомилися і починали товаришувати. Сергій з Митьком і Славком залишились у наметі втрьох. Митько вирішив полякати дівчат, і загорнувшись у простирадло, вискочив надвір. Але він переплутав намети і заскочив до намету начальника табору, і той погрожуючи, що відправить Митька додому привів його до намету. Митько переконував, що начальник табору сильно злякався, а потім хлопці вирішили розповідати різні історії. Сергій розповів про цілий ковбойський фільм, а Славко — про те, як вороги порвали скрипалеві Паганіні всі струни, крім однієї, але все одно він зіграв на одній струні. А Митько, в темряві, розповідав страшну історію про чорний-пречорний ліс і налякав Славка схопивши його за ногу. Славко грозився, що про все розкаже вожатій. Митько виправдувався, що він просто по-дружньому пожартував. Потім Славко дістав акордеон і почав грати, так як вдень часу на тренування не було. До намету забіг начальник табору, і пригрозив відправити Митька додому, але коли дізнався, що грає Славко, наказав лягати, а тренування відкласти на завтра.

Славко і Митько заснули. А Сергій почув знадвору чиїсь скрадливі кроки. Сергій злякався, особливо після історії Митька, а потім розбудив хлопців. Митько припустив, що то злодій, хоча Сергій не міг зрозуміти, що можна вкрасти в таборі. Сергій і Митько вирішили ловити злодія, а Славко злякався і залишився в наметі. Хлопці вийшли надвір, весь табір спав. Вони почули шум біля їдальні і побачили постать, що простувала до наметів, несучи в руці щось важкеньке. Хлопці вирішили, що злодій щось поцупив і вирішили затримати його. Але біля злодія з’явилася ще одна постать, і Митько вирішив, що злодіїв два. Митько, як в усіх детективах, почав голосно вигукувати, що їх оточено. Начальник табору, обурений піднятим шумом, з ліхтариком вийшов з намету. Виявляється це Славко із дрючком у руці вирішив сам затримати злодія. Біля Славка стояв хлопець із піднятими вгору руками. На землі стояла валіза. Хлопець представився Миколою Мусюкіним, сказав, що приїхав до бабусі, але заблукав. Коли Митько і Сергій побачили обличчя хлопця, то впізнали в ньому Генку Биструшкіна (свого однокласника). Виявляється батьки Генки поїхали на море, а він на автобус, що віз дітей в табір, запізнився. Генка сам добрався до табору, пройшовши 20 км лісом вночі. Після нічних пригод всі пішли спати, а у таборі закріпилася думка, що Славко — найперший у світі відчайдух. А Генку всі почали називати Мусюкіним. Генка оселився в одному наметі з Митьком, Сергієм і Славком.

За три дні діти і будівельники навели в таборі «Сонячний» порядок і приїхала решта дітей. На вечірній лінійці начальник табору Олександр Миколайович виголосив подяку будівельникам і дітям, за допомогу у підготовці табору до відкриття. Потім всі пішли до табірного вогнища. Біля вогнища почався концерт художньої самодіяльності — хто хотів, читав вірші, співав, танцював, розказував усякі смішні історії. Сергій Анатолійович навіть показав акробатичні трюки, чим здивував всіх дітей. Славко грав на акордеоні.

Митьку Славко не подобався, він вважав, що без нього у них був би найкращий намет. Митько теж вирішив виступити і прочитав «Мені тринадцятий минало», потім почав розповідати інші вірші, які вчив у школі. Але дітям були нецікаві знайомі вірші, а крім них Митько нічого не знав. Він розповів смішний вірш про барана, потім почав танцювати і мало не впав у вогнище, чим всіх насмішив. Під кінець хлопці із старшого загону почали витягати із ящика ракети (феєрверки) й пускати їх. То було справжнє свято! Тоді Митько вкинув у вогнище шматок автомобільної покришки, яку десь знайшов. Вона почала чадіти і всі змушені були розійтися.

Всі в таборі почали готуватися до конкурсу пісні. Вожата сказала, що потрібно придумати щось цікаве. Митько запропонував Славкові грати на акордеоні, хоча той боявся, але все ж погодився виступити. Діти вибрали пісню і почали тренуватися. А щоб збагатити свій виступ Люська запропонувала зробити живу піраміду, на якій вона вгорі мала зробити «ластівку»! Люська займалася балетом, тому для неї це було не складно. Діти почали репетирувати, на підготовку було 5 днів.

Коли настав день конкурсу Митько попросив Сергія нести стілець для Славка, на якому той мав сидіти і грати. А сам Митько вирішив під час виступу запустити ракету-феєрверк. Виступали всі команди, і настала черга загону Ірини Василівни. Діти почали співати, коли за їх спинами щось бахнуло і полетіло вгору. Люська на вершечку піраміди захиталась і вся піраміда розвалилася. На мить запанувала непередбачена тиша, але акордеон грав далі і всі продовжили співати. Всіх здивував Славко — Сергій не підставив йому стілець, через запуск ракети, і той впав на підлогу. Але лежачи на землі він все ж продовжував грати. Загону Ірини Василівни присудили останнє місце. А Славкові дали спеціальний приз, — за те, що не розгубився, бо грав лежачи, і за мужність, бо не піддавсь паніці, коли загорілося сміття біля кухні (від запущеної ракети-феєрверка).

Через тиждень у таборі оголосили конкурс рибалки, що порадувало Митька. Митько планував зайняти перше місце. Всі діти отримали вудочки, навіть Славко мав взяти участь у конкурсі. Митько глузував з Славка, вважаючи що він крім гри на акордеоні нічого не може. А Наталка захищали Митька, він їй подобався. Митько, щоб виграти конкурс, вирішив схитрувати. Він запропонував Сергію ввечері кинути у воду приманку, щоб на ранок риба краще ловилася. Після вечері, хлопці, з повними карманами хліба, пішли до річки. Але виявляється не лише вони хотіли схитрувати. Майже всі учасники табору йшли до річки, щоб підгодувати рибу.

Наступного ранку всі учасники змагання подалися на річку. Зі Славка всі сміялися, бо він йшов з футляром з-під акордеону. Всі хлопці займали свої місця, куди кидали приманку, лише Славкові не було місця. Тому він знайшов якусь місцинку поодаль, приготував вудку і вмостився на футлярі. Тоді всі зрозуміли, що він завбачливий хлопець — на землі ж сидіти не зручно. Змагання тривало дві години, і за цей час ні в кого й разу не клюнуло. Лише Сергій Анатолійович спіймав одного пічкурика, але він ловив не для змагання, а просто для себе. Декому така риболовля скоро набридла, і вони пішли собі назад у табір, а Митько, Славко, ще три хлопці і Сергій, сиділи до останнього. А Славко все примовляв: «Ловись, рибко, велика й маленька! Ловись, рибко, велика й маленька!» Коли змагання підходили до кінця, Сергій зрозумів, що риба не клює, бо всі накидали стільки приманки, що риба просто об’їлася за ніч. За кілька хвилин до закінчення змагань Славко спіймав карасика із долоню завбільшки. І став переможцем конкурсу — кращим рибалкою табору. Його фото повісили в їдальні з підписом «Вячеслав Денисюк — кращий спортсмен-рибалка 1-ї зміни».

У таборі дітям було добре — проводилися конкурси, змагання, ігри, вони навіть допомагали сусідньому колгоспу полуницю збирати. Але найбільше всі любили річку, і хотіли проводити там більше часу. Після тихої години у дітей, була спортивна година — всі грали в бадмінтон, баскетбол, пінг-понг, теніс. Сергій і Митько вибрали для себе футбол — в нього грало найбільше дітей і вони могли тікати з поля до річки непоміченими.

У сусідньому таборі «Сміливий», що розташувався теж у лісі, але по той бік річки, було кілька човнів. Діти із «Сміливого» обзивали хлопців «сухопутними пацюками» та всілякими іншими словами. Начальник табору обіцяв, що скоро привезуть човни, але їх чогось довго не везли. Одного дня, коли Сергій і Митько втекли до річки, то побачили, що за водою пливуть дві колоди. Вони їх витягли й зробили з них пліт, який сховали в очереті. Наступного дня, коли Сергій, Митько і Генка пішли випробовувати пліт, то почули чиєсь щасливе ревище. Славко знайшов пліт і вирішив його випробувати. Митько пояснив, що це вони зробили пліт, і Славко попросився покататися з ними. Митько не хотів брати Славка, він був не впевнений чи витримає пліт 4 чоловік. Пліт витримав усіх. Митько відштовхувався жердиною і вони поплили по річці. Славко попросив повідштовхуватися, але не розрахував сили і щосили увігнав її у дно. Жердина глибоко увійшла в ґрунт, а оскільки Славко міцно її тримав і не хотів випускати, то так на ній і завис. Серед ріки стояла, жердина, а на ній висів Славко, і кричав. Славку згодом вдалося вхопитися за мотузку, що звисала з борту, і його витягли з води. Потім друзі повернулися за жердиною і висадили Славка на березі, далі каталися вже без нього.

Славко ж, поки друзі вчилися керувати плотом, розвісив на гілках одяг і, сидів голий у кущах і грав свої вправи. Митько знову виразив думку, що без Славка у них був би найкращий намет. І вирішив краще сховати пліт — кожну колоду ховати окремо. Славко більше з ними плавати не ходив.

Під кінець другого тижня дітям повідомили, що за два дні у таборі проводитимуть військову гру. Спершу старші загони, а тоді молодші. Хлопці вже почали вирізати собі погони, коли повідомили, що четвертий загін буде вести гру разом із хлопцями з табору «Сміливий». До табору «Сонячний» прийшов хлопець Микита, років десяти. Саме він запропонував, щоб два табори змагалися між собою. Микиту у «Сміливому» начальство не любило, бо він постійно влаштовував неприємності. Він прилаштовував над дверима посудину з водою, кидав у піч на кухні патрони, підкладав у постелі товаришів жаб, вмикав вночі магнітофон; розпалював вогнища, які потім не могли загасити три дні; влаштовував такі димові завіси, що одного разу навіть приїхали пожежні машини. А вигнати його не могли, бо він сказав, що його батьки поїхали на Сахалін.

Через Микиту навіть табірна зміна у «Сміливому» закінчилася на 4 дні раніше. Микита написав батькам (щоб ті не приїжджали до нього), що в таборі епідемія ящура і весь навколишній район на карантині. Проте наступного дня примчали його батьки, їхній знайомий професор-епідеміолог і тітка із Міністерства охорони здоров’я. Табір «Сміливий» для проведення гри поділився човнами з «Сонячним». Гра мала початися о шостій годині ранку. Територія двох таборів-команд була на протилежних частинах річки. Перемогти мала та команда, яка позриває всі погони з команди противника або заволодіє прапором і перебереться з ним на свій бік.

Наступного дня діти готувалися до гри — копали окопи, робили укріплення. Хлопці вивчали територію, щоб знати де можна сховатися. Коли ввечері Митько, Сергій і Славко пішли до річки, то побачили там Микиту зі «Сміливого» — виявляється він шпигував, щоб дізнатися про укріплення.

Митько ввечері обговорював стратегію гри зі своїм загоном, хлопці намагалися передбачити до буде прапор «Сміливого» і як його можна завоювати. Дехто пропонував всіма силами кинутися в атаку, дехто чекати в засідці противників на своєму березі. Митько запропонував переможну стратегію. Він з Генкою, Сергієм і Славком на плоті за кілька годин до початку гри мав переправитися на ворожий берег і там сховатися. dovidka.biz.ua Хоча Митько не хотів, щоб Славко брав участь у цій операції, говорячи, що без Славка у них був би найкращий намет. Але Наталка як завжди заступалася за Славка, вважаючи його кращим за інших.