Розділ без назви (1)

Крауз. Да? Ти мене розумієш, отже?

Запорожець. Я й сам от думаю, що слід було б урятувати и послати до Німеччини сотню молоді на роботи.

Крауз. О, Лаврін. У тебе розум, як у німця.

Запорожець. А…

Крауз. О, ти у нас далеко підеш.

Запорожець. Ось я склав список. Тут самі здорові і красиві. Нате!

На другий день затужила вся вулиця. У село в'їхав Людвіг Крауз з чималим загоном жандармерії. Автомашини з кулеметами розташувались на всіх виїздах з села, люди в тривозі визирали з вікон.

Христя вбігла до Олесі в сіни, вся в сльозах.

— Тіточко! Тітко Тетяно! Олеся вибігла з хати.

— Олесю!

— Христе!

— Олесю, людей забирають до Німеччини!

— Що ти?

— Батько твій. Чула?

— Що?

— Список склав, і я в тім списку!

— Хто тобі казав?

— Павло.

— Бреше!

— А йому Заброда, начальник. Он як! Чому я в тім списку? Га? — Христя дивилась на Олесю з неприхованою ненавистю.