Розділ «НУ ЩО Б, ЗДАВАЛОСЯ, СЛОВА…»

Журився сам собі чогось,

Та й заспівав, — звичайне, тихо.

Щоб капітан не чув, бо з лиха

Якийсь лихий, хоч і земляк.

Співа матрос, як той козак,

Що в наймах виріс сиротою,

Іде служити в москалі!..

Давно, давно колись

Я чув, як, стоя під вербою,

Тихенько дівчина співала,

І жаль мені, малому, стало

Того сірому-сироту,

Що він утомився,

На тин похилився,

Люде кажуть і говорять:

«Мабуть, він упився».

І я заплакав, — жаль малому

Було сіроми-сироти. …

Чого ж тепер заплакав ти?

Чого тепер тобі, старому,