Розділ «НА ВІЧНУ ПАМ'ЯТЬ КОТЛЯРЕВСЬКОМУ»

Було так перш — тепер дивись:

Сонце гріє, вітер віє

З поля на долину,

Над водою гне з вербою

Червону калину;

На калині одиноке

Гніздечко гойдає, —

А де ж дівся соловейко?

Не питай, не знає.

Недавно, недавно у нас в Україні

Старий Котляревський отак щебетав;

Замовк неборака, сиротами кинув

І гори, і море, де перше витав,

Де ватагу пройдисвіста

Водив за собою, —

Все осталось, все сумує,

Як руїни Трої.

Все сумує, — тільки слава

Сонцем засіяла.

Не вмре кобзар, бо навіки