Розділ «КНЯЖНА (ПОЕМА)»

Дочку й теличку однімає

У мужика… І бог не знає,

А може, й знає, та мовчить.

Княгиня взаперті сидить.

Її і в сіні не пускає

Убогих брат. А що ж робить?

Сама втекла і повінчалась,

І батько й мати не пускали,

Казали: вгору не залазь.

Так ні, за князя. От і князь!

От і пишайсь тепер, княгине!

Загинеш, серденько, загинеш,

Мов ряст весною уночі.

Засхнеш, не знатимеш нічого,

Не знатимеш, як хвалять бога,

Як люде люблять, живучи.

А жить так, господи, хотілось!

Хотілось любити,

Хоть годочок, хоть часочок

На світ подивитись.