Розділ «НЕ СПАЛОСЯ, — А НІЧ, ЯК МОРЕ…»

Аж панича вже одвезли

У школу в Київ. От як, брате!

Осталися і батько й мати,

А я пішов у москалі.

І досі страшно, як згадаю.

Хотів палати запалить

Або себе занапастить,

Та бог помилував… А знаєш,

Його до нас перевели Із армії чи що?

Так что же,

Ну, вот теперь и приколи.

Нехай собі. А бог поможе,

І так забудеться колись.

Вони ще довго говорили,

Я став перед світом дрімать,

І паничі мені приснились

І не дали, погані, спать.

[Між 19 і 30 травня 1847, С.-Петербург]