Розділ «КАЗКИ»

Старий зробив немало справ по дорозі до міста, а спека стояла страшенна, і він заморився. Не завадило б зараз чогось перекусити та випити. Тут саме й корчма трапилася, — до неї старий і попрямував. Звідти в цю мить виходив парубок з повнісіньким лантухом, вони й зіткнулися у дверях.

— Що це в тебе? — спитав старий.

— Гнилі яблука! — відповів парубок. — Несу цілий лантух свиням!

— Та як же їх багато! От би намилувалася моя стара! Торік на нашій старій яблуні коло сарая виросло одне-однісіньке яблучко. Його треба було зберегти, і воно стояло на комоді, поки не тріснуло. «Це все-таки показує на достатки в домі», — казала моя стара. Побачила б вона оцей достаток! Т ак, так, треба буде порадувати її!

—А що ви дасте за лантух? — спитав парубок.

— Що я дам? Та от поміняю курку! — І він віддав курку, узяв лантух з яблуками, зайшов до кімнати і попрямував до прилавка. Лантух свій він поставив біля пічки. Пічка топилася, та старий про це не подумав. У кімнаті було багато гостей, перекупщики коней, волів і два англійці, такі багаті, що кишені в них аж тріскалися від золота. Вони завжди любили тримати парі. Ось тепер ти послухай!

Сусс! Сусс! Що це затріщало в пічці? А то яблука почали пектися.

— Що це таке? — запитали гості й узнали всю історію про коняку, яку поміняли на корову, і далі аж до самісіньких гнилих яблук.

—Ну й матимеш ти стусанів від своєї жінки, коли повернешся додому! — сказали вони. — Ото буде репету!

—Поцілунок матиму, а не стусани! — відповів селянин. — Стара моя скаже: «Що не зробить старий — все гаразд!»

— Хочеш, об заклад поб’ємося? — запропонували англійці. — Бочку золотих! Сто фунтів у кожному золотому!

—І однієї повної мірки золота досить! — сказав селянин. — А я можу поставити тільки повну мірку яблук та мене зі старою в додачу, тільки це вже не буде повна мірка, а ще й з верхом!

— Ну-ну! — сказали ті і побилися об заклад.

Під’їхав віз корчмаря, на нього злізли англійці, зліз селянин, поклали яблука і поїхали просто до дідового дому.

—Добривечір, стара!

— Здоровенький був, старий!

— Ну, я обміняв!

— Та ти ж у мене на цьому розумієшся! — мовила стара і обняла старого, не звертаючи уваги ні на лантух, ні на незнайомих.

—Я поміняв коняку на корову!

— От добре! Тепер ми з молоком! — сказала стара. — Тепер ми матимемо до столу і молочний суп, і масло, і сир. Це чудова міна!