Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— Ні-ні. Відповідає оригіналу. Я нас само таким і уявляла, — Джейн притулилась до батькового плеча і дивилась на Касяна широко відкритими очима.

— О, янг Пітер! — кинувся до Петра Добрині містер Белч. — Джейн! Цей молодий чоловік заради мене ризикував життям.

Джейн підійшла до Петра і несподівано поцілувала його.

— Я так вам вдячна.

— Та що ви, — Добриня розгубився вкрай. — Так ото вже й ризикував. Ми, розумієте, баржу піднімали, ну і… дістали цю фляжку. Скільки тієї роботи?

— Джейн, ти бачиш, ці російські хлопці зовсім не вміють робити паблісіті. — Белч схопив портсигар і простягнув його дочці: — Читай, що тут написано.

— «Стенлі Мак-Ллойду, — підняла брови Джейн. — Стенлі Мак-Ллойду в день народження. Лондон. 21 квітня 1959 року».

— Квітень п'ятдесят дев'ятого! Ти розумієш? Вони були тут у п'ятдесят дев'ятому, а в шістдесятому мене засудили… Цей портсигар знайдений тут! Ти ще не все знаєш. Вони провалили операцію Інтеллідженс сервіс, зрадили інтереси Англії, тому що весь час рвалися до грошей. Нашкодили, як паршиві коти, а все звалили на мене. Які падлюки! Ні, ти лиш поглянь, які падлюки!..

Сльози, що набігли на очі містера Патріка, перевели розмову на більш інтимний тон. Гості перезирнулися.

— Ходімо, Петре Степановичу, покуримо.

Добриня закивав головою і бочком став пробиратися до дверей. «Складне життя людське… І на диво беззахисна душа», — подумав Петро, слідом за Калікіним вийшовши на палубу. Зупинились, закурили.

— Та-ак!.. Буває ж таке, — приховуючи хвилювання, промовив Касян. — Усе життя, як відкрита рана.

— Що казати, пристойний мужик цей містер, — разом з димом видихнув Добриня.

До них підійшов Грем Хосуел, прокашлявся, несміливо потоптався, порипуючи сніжком, що лежав на палубі, і раптом спитав:

— Що робити з тілом Кребса? Містер Патрік просить швидко. Нам не можна довго бути Баренцбург. Треба пливти Лондон. Адвокат містер Белч прислав радіо — Мак-Ллойд затіває новий процес, подав позов — п'ятдесят тисяч фунтів… Це для містер Белч багато, дуже багато.

— Ми розуміємо, містер Хосуел, — сказав Касян. — Ось начальник порту дає мені катер, і я негайно піду на мис Лініюй. Думаю, вся операція забере не більше трьох-чотирьох юдин.

— Дякую. Я доповім про це містер Белч, — шкіпер потиснув їм руки і пішов. Петро і Касян рушили палубою до трапу. Тут вони помітили, що від ілюмінатора відскочила чиясь тінь.

Борт «Грейс О'Нейл» піднімався над причальною стіною досить високо, і, щоб заглянути в ілюмінатор кают-компанії, треба було вилізти на швартову тумбу. Вона була далекувато, а тому хтось цікавий склав біля борту піраміду з ящиків.

— Хто це у нас такий невихований? — поцікавився Добриня.

— Та мало хто, — відповів Касян, — Он поглянь, скільки їх під контейнерами од вітру ховається. Тільки зійдемо на пірс, одрину запитаннями закидають.