Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА ПРИЧАЛ ПЕТРА ДОБРИНІ»

— До у них рація?

— В амбулаторії. Але там радист і ця руда краля…

— Ходім, — Шлезінгер хотів податися до медпункту, але знову напоровся на дуло карабіна.

— Куди?

— Розумієш, нам потрібна рація. Я повинен підтвердити, що я живий, інакше човен піде без нас. Уявляєш, чим це може обернутися для нас з тобою?

Так, Сем уявляв. Там, за дверима амбулаторії, були двоє, які навряд чи дозволять їм так просто вийти в ефір, а здіймати галас, стрілянину небезпечно. Комендант цей у розрахунок не йде, поранені тоні. Але Стенсон і Рюгос? Цих двох він знав досить добре, вони не дадуть їм звідси вийти живими.

Шлезінгер прочинив двері медпункту і побачив Ролфа й Інгрід. Вони спали.

— Слухай уважно, — обер-лейтенант нахилився до самого вуха. — Як увійдемо, ти бери цю руду, а я займусь… Я давно гострю зуби на цього… Ну, ходім.

Він одвів на бік дуло карабіна і рішучо рвонув на себе двері. Вони розчинилися без рипу. Рація стояла на столі. Біля неї тьмяно коливався вогник гасової лампи…

Вже більше години Касян тягнув на волокуші англійського льотчика. Зупинився перевести дух і раптом зрозумів, що збився з дороги. Усвідомив це лише тоді, коли полетіло донизу плато, розгорнувся обіруч вкритий льодовим панциром Греп-фьорд і на терасах страшною руїною проглянули колишні будівлі селища Баренцбург. Мабуть, лиш неймовірна втома була причиною того, що, йдучи за цим рудим з підпалинами псом, він не взяв з собою ні карти, ні компаса. В ту мить чомусь не подумав, що пес може завести його кудись зовсім в інший бік. Не міг тоді, як виходив з печери, передбачити, що так довго доведеться провозитися, рятуючи цього молоденького англійського льотчика.

Була полярна ніч, і навіть у часі важко було зорієнтуватися, не то що на місцевості, яку, як з'ясувалось, знав дужо погано. Тягти волоком через гори хлопця, що так і не прийшов до нам'яті (при тому, що й сам був зараз не в кращій формі) Касяну здалося справою безнадійною, і він вирішив обійти гряду скелястих гір, через яку перевалив загін. Думалось, що так, хай і трохи пізніше, а вийде в Долину Гейзерів. Та склалось інакше. Він обійшов уже не одну гряду, а скошені, безверхі гори все вставали перед ним стіна за стіною. Знову доводилось забирати праворуч. Зрештою з'ясувалось, що йшов не на південний захід, а майже чітко на захід. Долина Гейзерів залишилась десь ліворуч, за стесаними горами, а він, сам того не бажаючи, вийшов до Баренцбурга, У всьому цьому Касян розібрався трохи пізніше, прикидаючи на карті свій «сліпий» маршрут, а тоді йому чомусь здавалось, що ось ще один-другий горб подолає — і відкриється очам довгождана долина.

Баренцбург був мертвий, і тому Касян вирішив перепочити в старій шахті. Була надія розвідати, чи лишились тут старі продовольчі запаси, які перед евакуацією з Барепцбурга він разом з іншими зносив до штольні. Добрий овечий кожушок теж у такий мороз не лишній. Тепла одежа особливо потрібна зараз льотчику. У нього комбінезончик на риб'ячому хутрі. Для теплої кабіни літака — ще так-сяк, а тут, на вітрюгані… Касян озирнувся і побачив, що англієць дивиться на нього осмисленим, здивованим поглядом.

— Ну, що, хлопче, будемо жити? — Касян посміхнувся.

В куточках очей льотчика тож заграли промінчики зморщок. Так два чоловіки обмінялись почуттями радості з приводу врятованого життя. Ці почуття виповнювали душі обох, проте назовні виливались скупо. Зате пес не приховував радості. Він стрибав, скавучав, гавкав, встигав лизнути льотчика і виявити свою вдячність Касяну.

— Чого скачеш, дурнику? Радий, що хазяїн оговтався? Бачу, радий, — Касян потріпав його по міцній кудлатій шиї і раптом подумав: «Який же він йому хазяїн? Не міг же цей хлопець тримати пса в кабіні військового літака? Виходить, ти місцевий, найсправжнісінький абориген. Тоді ти двічі молодець, коли рятував не хазяїна, а просто людину. Людину, що опинилась у біді…»

Він обережно спустив схилом льотчика, розшукав занесений снігом вхід до штольні, але, перш ніж увійти, довго стояв і дивився через затоку у бік Сплячого Рицаря, де на плато лежали уламки того бідолашного «бофорта», на якому прилетів на острів його супутник. «Що ж ви все-таки там шукали, гер Шлезінгер? Ця ваша прогулянка із Свеа мала певний сенс, але в чому він полягав? От запитання… А може, цей хлопець знає?» Касян втягнув льотчика під склепіння штольні, розпеленав і, простягаючи флягу із спиртом, сказав:

— Ковтни.

Той заперечно завертів головою.

— Ти випий! Я його теж не дуже… Та хто б його взагалі пив, якби не мороз!

Льотчик сьорбнув разок. Повернув флягу. Руки його здригалися від слабості.