Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША ТАЄМНИЦІ СПЛЯЧОГО РИЦАРЯ»

— Мене самого ледве грець не вхопив, коли я зрозумів, куди світа від розламу повертає.

— Ні, ти все-таки здичавів, чоловіче. Півдня в Баренцбурзі, а я лише зараз довідуюсь про твоє відкриття.

— Давай, Іване Івановичу, домовимось: ніякого відкриття ще нема і, можливо, не буде. Я приїхав, аби швидше переконатись — так воно, чи ні.

У двері постукали.

— Заходьте! — кинув через плече Журавльов.

— День добрим, Касяне Миколайовичу! З вами, Іване Івановичу, ми вже бачились, — прохрипів з порога, закутаний вовняним шарфом по самі очі представник консульства.

Журавльов поглянув на Ворожейкіна і зняв телефонну трубку.

— Мені головного інженера… Сергію Дем'яновичу, треба негайно зробити аналіз грунту з ГРП Калікіна. Він у мене і проби тут… Це ваші служби, Сергію Дем'яновичу, постарайтесь розшукати. Аналізи потрібні сьогодні. Ви мене зрозуміли? Та знаю я, що всі в порту і що неділя сьогодні, знаю. А ви організуйте, на те ви і головний інженер!.. Це і є той самий випадок. — Журавльов поклав трубку, дістав з кишені хусточку, витер нею спітніле чоло і шию. — Ну, чорт, жарко як у теплиці… Ворожейкін, давай, любий ти мій, твою телеграму.

— Маю розпорядження, — по довгій паузі прохрипів представник консульства, — ознайомити з цим документом тільки вас. — При цьому він виразно глянув на Калікіна і додав: — Але в присутності осіб, що не мають… Що не допущені до користування секретними документами…

— Ти вже пробач, Касяне Миколайовичу, — розвів руками Журавльов.

— Та що там… — Касян підвівся і попрямував до дверей, прихопивши зі столу ящика з пробами грунту.

Біля порога його догнала репліка Журавльова:

— Ти до головного зайди, бо я від цих англійців звільнюсь не скоро… І тримай мене в курсі. Добре?

Касян кивнув і вийшов з кабінету. Журавльов довго дивився йому вслід, потім перевів на Ворожейкіна осудливий погляд.

— Ти що кінчав?

— Коли в розумінні освіти, то диплом у мене свідчить про закінчення факультету міжнародних відносин, — з гордістю відповів Ворожейкін.

— От бачиш, — важко зітхнув начальник рудника.

— А що таке, Іване Івановичу?

— Ввічливості вас там не навчили, любий ти мій. Взяв і образив людину.

— Кого? — щиро здивувався Ворожейкін.