Розділ «ЗЕЛЕНА ПАСТКА Пригодницько-фантастична повість»

— Винищувачі… Пізнавальних знаків не розберу. «Бастіон», я «Кондор»… Допоможіть! «Бастіон», мене поранено. В кабіні полум’я, я осліп. Не можу! О-о-о-о…

Зі стіни палахнуло вогнем і димом. Крізь червоні язики проступило перекошене обличчя. За секунду ця картина змінилася на іншу: над хвилястим простором сельви падав, перевертаючись, палаючий смолоскип, губив у повітрі чорне шмаття. Торкнувшись верхівок дерев, смолоскип вибухнув снопом іскор.

По обличчю Брендорфа ручаями котився піт.

— Його збили, — прошепотів він, не розтуляючи зубів. — Слава богу, його збили!

Джмелик-«Колібрі» віддалявся. На тлі хмар востаннє промайнули темні тіні винищувачів. Екран погас. У залі знову спалахнуло світло…

Я пригадую уривчасті сцени тієї моторошної ночі, і спину лоскоче мороз.

Що таке три хвилини та ще сорок секунд? Коротка мить у житті. Пілотові «Кондора» не вистачило якраз цього часу, щоб розв’язати нечувану катастрофу. Сам «диригент смерті» не в змозі був відвернути її. Мені запам’яталися напівбожевільні очі Брендорфа. Мабуть, він таки встиг зазирнути на три хвилини й сорок секунд уперед і на власній шкірі вже відчував смертельний подих своїх «С-17».

Катастрофа не сталася тільки тому, що два невідомі винищувачі в останню мить перехопили «Кондора», давши змогу маленькому «Колібрі» з місіонером Ларсеном в кабіні спокійно продовжити політ.

Брендорф рукавом витер піт. Було тихо. Коли динамік знову подав голос, я аж здригнувся.

Говорила фрейлейн Труда.

— Штандартенфюрер, ми зайшли занадто далеко. Вимкніть, нарешті, магніти. Ми вимагаємо вислухати нас!

— Не поспішайте, милі пташки, тепер вам доведеться ще трохи посидіти в клітці. Я хочу знати, кому і з якою метою ви продали контейнер, хочу знати, хто тільки що прикривав Ларсена в повітрі.

— Досить! Ви казна-що верзете, Брендорф. Якщо не розмагнітите дверей і не випустите нас… У мене в руках пульсатор. Категорії мінус дев’ять буде більш ніж досить, щоб перетворити усіх індіян у блоках на скажене стадо. Воно все змете на шляху, його навіть мур не зупинить. Індіяни увірвуться й сюди, під землю!

— Ваша погроза, фрейлейн, не справила на мене глибокого враження. По-перше, скажене стадо не розбиратиме, де я, а де ви. По-друге, за півгодини я зітру це стадо на попіл, змішаю червоношкірих із землею. В мене є така можливість, ви це знаєте. Правда, в такому випадку я втрачу робочу силу. А мені вона конче потрібна. Доведеться компенсувати втрату. Насамперед, я перетворю на слухняних землекопів вас та всю вашу компанію. Накажу нашпигувати усіх чортівським зіллям вашого ж виробу, фрейлейн, і негайно пошлю в тунель…

Говорив Брендорф спокійно, однак поспіхом вийняв з кишені халата ключ, відімкнув і висмикнув шухляду стола.

Проти світла блиснула куца металева трубка з чорною рукояткою. Вона лежала на дні шухляди.

Я обома руками вхопився за спинку крісла і перекинув його разом з Брендорфом.

Розділ IX

РОЖЕВИЙ ВІТЕР

Він повалився на килим, та відразу ж з несподіваною прудкістю, лаючись, скочив на ноги. Стояв у позі боксера, виставивши кулаки, поводив білими од ненависті очима. Не побачив поряд нікого, крім мене, і на мить зрадів. Та то був короткий спалах самозаспокоєння. Його погляд прикипів до моїх рук, він видавив із себе: