Розділ «ЗЕЛЕНА ПАСТКА Пригодницько-фантастична повість»

«Божевільна! — подумав я. — Вона не при своєму розумі. Хто пустив її в кімнату? Звідки в неї шприц?..»

— Фрейлейн Труда, як завжди, в ролі філософа. Навіщо поспішати, фрейлейн? — почувся муркотливий басок. У кімнату нечутно увійшов низенький натоптуватий чоловік. Усе на ньому якось дивно вилискувало: лаковані черевики, сріблясті нитки, вкраплені в тканину синього костюма, оправа окулярів, рожева лисина. Він тримав під рукою щось опукле, загорнуте в папір. Поклавши пакунок на ліжко, до моїх ніг, кивнув: — Як наш гість почувається?

Жінка всміхнулася своїм єдиним оком.

— Вже цілком здоровий, щоб…

— Зрозуміло. Ти можеш сісти, — сказав мені лисий. — Розведи руки. Так. Нахили голову. Ще раз! Чудово. Після струсу мозку… Ви таки вмієте лікувати, фрейлейн.

— Ви хотіли, щоб я скоріше поставила його на ноги. — Вона узяла мене за підборіддя. — Скільки буде сім помножити на шість? Відповідай!

Я відштовхнув її руку. Обличчя жінки пересмикнулося.

— Фрейлейн! — застережно підвищив голос лисий. — Йому треба дещо пояснити… Ти в лікарні, хлопче. Я хочу поговорити з тобою. А для цього мені треба переконатися в психічній повноцінності співрозмовника.

— У такому разі швидко відповідайте: скільки буде чотири поділене на два? — буркнув я. Він пильно глянув мені в обличчя крізь скельця окулярів. Не міняючи інтонації, повчально промовив:

— Ти був у тяжкому стані, за тобою доглядали, тобі повернули здоров’я. Мусиш дякувати, а не поводитися, як дике індіянське щеня.

Я ковтнув слину і поглянув на фрейлейн Труду, на медальйон із свастикою.

— Лікарня… У лікарню не тягнуть із зав’язаними очима. Я не дурник. Вертоліт спустився в глухому лісі. Де я зараз?

Не відповівши, він запитав сам:

— Виходить, ти летів на вертольоті? Що ж то за вертоліт?

— Вам це відомо не гірш, ніж мені. Машина належить міжнародній науковій експедиції. Аугустіно — злодій, він украв вертоліт. Ви мусите повідомити в місто Пері про машину і про мене. З нами також летіла дівчинка, Єржі. Що з нею?

Лисий слухав, схиливши голову набік.

— Звичайно, звичайно! Ми можемо повідомити про тебе. Але тоді виникне безліч запитань. По-перше: як же ти опинився у вертольоті? По-друге: як пояснити твоє врятування? Фрейлейн Труда, скажіть, щоб принесли газету.

За хвилину на порозі стояв дебелий парубійко — крислатий капелюх, коричнева сорочка, кобура на поясі, — схожий на того, що привів мене вночі в кімнату. Лисий вихопив з його рук газету.

— Гадаю, ти зрозумієш, що тут надруковано. Адже ти непогано засвоїв тутешню мову. І німецькою розмовляєш досить пристойно.

Мене чомусь зовсім не здивувало, що ці двоє — одноока Труда і чоловік у всьому блискучому — звертаються до мене німецькою мовою. Мабуть, не здивувало тому, що коли вільно володієш якоюсь мовою, то при нагоді починаєш вживати її непомітно для себе.