Розділ «ЗЕЛЕНА ПАСТКА Пригодницько-фантастична повість»

Вулиця Червоних Троянд

У двері постукали.

— Прошу! — гукнув батько.

На порозі з’явився сеньйор Аугустіно. Спершу я навіть не пізнав його. На ньому був чорний лискучий плащ, високі гумові чоботи.

— Вертоліт у повній готовності, шеф! — з незграбним поклоном доповів пілот і відкинув башлик. Він чомусь весь час називав батька «шефом»; спочатку мене це тішило, згодом я звик і вже не дивувався.

— Спасибі, сеньйоре Аугустіно. Скоро розгодиниться. Добре, що ви сьогодні зайнялися машиною. Як виткнеться сонце — негайно ж у політ. Хоч працювати на аеродромі під таким дощем приємного, звичайно, мало. Чарку коньяку?

— Не відмовлюся. — Пілот скинув плащ. — Не дощ, а кара божа, я такого давно вже не пам’ятаю. У місті вода доходить ледь не до колін, вулиці позаливало, ні пройти, ні проїхати. Дорогу розквасило. Всюдихід ледве доповз сюди.

Батько дістав пляшку, чарки. Запитав:

— Які новини в місті?

— Одна балачка, шеф: про випадок у джунглях.

— Є якісь подробиці?

— Вчора забитого привезли до Пері. Два поліцейські ледве не потонули, доки перепливали річку в човні.

— Версія про злочин підтверджується?

— Не знаю. Якщо вірити індіянам… Забитий був молодим хлопцем, років вісімнадцяти-дев’ятнадцяти. Хто він — встановити не пощастило.

— Тобто він нетутешній?

— Саме це найдивніше, шеф. Він належав до індіянського племені галу, про це свідчить його зовнішність. Плем’я мешкає миль за п’ятнадцять від міста, униз по Вачуайо. Там у галу два селища, ці люди добре знають один одного, тримаються разом, їх і водою не розіллєш. Така в них звичка від тих часів, коли вони ворогували та вели війни з племенем каджао. Крім селищ на Вачуайо, більше ніде галу не живуть. Так от, поліція показала фото загиблого вождеві племені. Він заявив, що людина на знімку, без сумніву, галу, однак цього юнака бачить уперше… Дивна історія. На хлопця натрапили в лісі мисливці каджао. Він начебто був ще живий, опритомнів перед смертю і встиг сказати дещо, хоч його слова більше схожі на марення. Поліція передала інформацію в пресу. В газеті вміщено невелику замітку. Ось вона, погляньте.

— Прочитайте, що там написано, — попрохав батько пілота. — Я все ще спотикаюся на тонкощах тутешньої мови.

— З охотою, шеф. Юнак нібито сказав таке: «… Вони підкоряються, бо смерть… Скільки вже разів їх усіх… Проклята пастка! Якби я знав, що вони і тут… Треба обережно… Я тікав, але вони… У них довгі руки…» І жодної фрази, яка б щось пояснювала напевно. Він тікав. Від кого? Чому тікав?

— То що ж ви про все це думаєте, сеньйор Аугустіно?

Пілот знизав плечима.

— Важко сказати, шеф. Можливо, хлопець розмовляв у гарячці. Якщо вже індіянам несила встановити картину вбивства, то навряд, щоб це вдалося комусь іншому. Тубільне населення сельви чудово відчуває найпотаємніший порух навколишнього життя. Колись індіяни рідко помилялися, відгадуючи таємниці своєї землі. Люди були часткою природи й гостро реагували на найменше відхилення від звичного, усталеного. Якби навіть дерево засохло раніше, ніж воно мало зачахнути за законами природи, і то індіянин знайшов би, в чім причина. В наш час люди принесли навіть сюди, в джунглі, до біса такого, перед чим інтуїція бідного індіянина просто безпорадна, а його досвід часом зводиться нанівець.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вулиця Червоних Троянд» автора Анатолій Стась на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЗЕЛЕНА ПАСТКА Пригодницько-фантастична повість“ на сторінці 11. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи