Хто є хто. На дивані президента Кучми

поїздок на Батьківщину Іванку і мене постійно супроводжував Верховський.

Він цілодобово перебував з нами, піклуючись про нашу безпеку. В таких

умовах повертатися в Україну було неможливо, а щоб жити в Німеччині,

доводилося постійно подовжувати візи. Нарешті, німці запропонували нам

визначитися зі своїм статусом: покинути Німеччину або звернутися за

отриманням політичного притулку. Ми з Іванкою завжди пов'язували своє

майбутнє з Україною і не збиралися відмовлятися від українського

громадянства. Найкращим виходом із ситуації для мене було влаштуватися

на роботу в консульство України в Мюнхені.

Я давно значився в резерві МЗС - з тих пір, як влітку 2000р. закінчив

Дипломатичну академію в Києві. Касетний скандал тільки відсунув початок

моєї дипломатичної кар'єри.

Про бажання стати консулом України в Мюнхені, я заявив ще при

першій бесіді з Радченком, коли глава СБУ пропонував 100 тисяч доларів за

записи. Через рік,після зустрічей з президентом, я написав відповідну заяву

на ім'я Міністра закордонних справ України. Приймаючи її до розгляду,

Анатолій Зленко попередив:

- Ну, Володимире Івановичу, зрозумійте, що працювати консулом не

так легко.

У відповідь я пожартував: