Вершники на Інгулі

ні московські офіційні структури –зарубіжні ініціатори відзначення

генеральського ювілею, до фінансування публікації не долучилися. Водночас

до рукопису виявив інтерес представник місцевого видавництва “Імекс”

О. Чуднов, котрому я його надав, розповівши вищевикладене.

… Червень – липень 2013 року. У видавництві та зі шпальт “України-

Центр” я дізнався про завершення роботи над макетом і вихід одного

сигнального примірника , у процесі чого книгу перетворили на книгу-альбом,

автора книги – в автора тексту, додали упорядника ілюстрацій (яких

включили велике число) О. Чуднова. Очевидно, коли буде знайдено джерело

фінансування, у світ вийде добротне, презентабельне в поліграфічному

відношенні видання, яке має задовольнити смаки гурманів-бібліофілів, стати

гарним подарунковим варіантом для мешканців і вітчизняних та закордонних

гостей міста, ілюструватиме видавничий рівень Центральної України на

фахових виставках. Водночас я вирішив повернутися до першого, скромного

в дизайнерському відношенні варіанту авторської книги (назвавши її

“Вершники на Інгулі”), текст якої рекомендовано до друку вченою радою

КДПУ ім. В. Винниченка у 2009 та 2013 роках. Повернено іменний та

географічний покажчик, підрозділ про вільнокозацького ватажка, одного з

близьких соратників Скоропадського Полтавця-Остряницю, який вірогідно

навчався в Єлисаветграді. Знято всі кілька десятків відібраних тоді мною