Вершники на Інгулі

зору це добре. Тому що за ці роки ми багато чого в книзі уточнили. Ми

305

навіть прибрали три розділи з розповідями про видатних особистостей, але

які все ж таки мало мали відношення до училища.

Тут не було вини Сергія Шевченка. За ці роки з’явилося видання

спогадів генерала УHP Михайла Омеляновича-Павленка, де багато цікавого

розказано та яке дозволило нам дещо уточнити. Але основна причина

затримки у часі в тому, що військові навчальні заклади знаходилися у сфері

вищих інтересів Російської імперії, а потім Радянського Союзу. І всі більш-

менш значущі документи перебувають за межами нашої держави. Треба

віддати належне авторові – він постійно “стукався” в архіви різних країн. Не

тільки Росії. Наприклад, цілий розділ книги написаний на основі матеріалів з

одного приватного архіву у Великобританії.

Така деталь – для того, щоб уточнити дату виведення кавалерійського

училища з нашого міста, він чекав відповіді майже півтора року, поки не

отримав точну дату цього виходу. Це не якийсь малозначущий факт, він

дозволяє зрозуміти, чому саме у 1932-му (наспраді, в 1933. – С.Ш.) році

історія училища припинилася, і зв’язок цієї події з Голодомором.

Особливість книги і в тому, що ми заради неї об’єдналися з

Шевченком, перебуваючи, скажімо так, на різних ідейних та ідеологічних