Розділ «Майстер корабля Роман[112]»

– Мрієте на стружках?

– Гоїмо свої рани, – відповів Богдан, підморгуючи мені і гостро дивлячися на Сева.

– Хіба вони не загоєні?

– Вони вже зрослися, та болітимуть іще доти, доки ми не впізнаємо злодія.

Сев не сказав нічого.

– Ми тут говорили оце про колодку, що лежить унизу, – почав я, – чи не могли б ви нам викотити її на палубу?

– Нащо?

– Богдан хоче зайнятися ділом. Колодка – з горіха. Тут біля верстата, маючи під рукою кілька струментів, він хоче попрацювати над майстром корабля.

– Яким майстром?

– Так я називаю фігуру, що стоїть під бугшпритом. Вона веде корабель, оберігає його від рифів і заспокоює хвилі.

Сев пішов під палубу і прикотив нам колоду. Ми поставили її на дошку і трохи обтесали. Це робив, головним чином, Сев, бо наші руки не були ще дужі. Він обтесав за вказівками Богдана тільки передню частину колоди. Я знову здригнувся, побачивши, як сильно і міцно лежить сокира в його лівій руці. Богдан показував мені очима на ліву руку Сева.

– Закотіть рукав, – вимовив Богдан, – вам зручніше буде тесати.

Сев удав, що не чує.

– Закотіть рукав, – сказав я.

Сев почав закочувати, але раптом поклав сокиру і зробив заклопотане обличчя.

– Мені треба вже йти. Мене чекають на фабриці.

Богданове підморгування мені набридло. Я одвернувся од нього і дивився вслід Севові, доки останній зник за іншими суднами, які стояли поруч нас, припнуті до естакади.

– Я ж вам казав, що в нього є шрам?

– Облиште вигадки, мені вже набридли ваші підозріння. Беріться краще за сокиру і тешіть.

– І вам не хочеться взнати ім'я ворога?