Розділ «Майстер корабля Роман[112]»

– Нащо ви його образили? – сердиться Сев.

На арену вилітають голуби. Кружляючи над публікою, вони по знаку сідають туди, куди їм наказує їхня хазяйка. Вони безпомічні, маючи тверду стелю над собою. Б'ючи крилами, вони нервуються з того, що дах не синій.

– Хочете, я подарую вам голуба? Він літатиме над вами і сповістить про небезпеку. Коли вас оточить вода і зникнуть береги, він перший принесе віту маслини від твердої землі і дасть вам бадьорість, що вода спадає. Він через усі перепони подасть вашу звістку додому. Голуб служитиме вам вірно, бо в нього мала голівка, в якій не вміщуються злі думки.

– Не люблю голубів.

– Він завше дасть вам спокій і мир на вашім шляху. Його вуркіт розчулить ваших ворогів, і символ спокою в його дзьобику продовжить ваше життя.

– Сев, ви розповідаєте дитячу казку.

– Чи, може, вам більше до вподоби орел, що розгорнув би крила над головою і вів би вас до перемог? Щоб глянули ви на кордони – і кордони розходились би перед вашими очима, глянули ви на двері – і двері вилітали б в ту секунду, подивились би ви на людину – і людина вийняла б своє серце і віддала б його вам обома руками? Хочете орла – самотнього, хороброго, хижого, на недосяжній скелі, з могутніми крилами?

– Вони дуже смердючі. Тих, що я бачила по зоологічних садках, не можна назвати птахами. Це облізлі, обскубані гуси із скляними очима. Хай вони вже літають без мене. Ви ще далі будете розповідати казок?

Голуби збиралися всі потроху до клітки. Лише один довго не слухав свисту хазяйки. Він літав над глядачами, над оркестром, кружляв біля ясних електричних ламп, випорожняв свій шлунок, про щось вуркотів, розпустивши хвіст. Потім він літав низько і несподівано сів не до хазяйки на руку, а на коліна до Тайах.

– Ні, – сказала остання, зганяючи голуба.

Сев сердиться знову.

– Чого ж вам нарешті треба? Хочете, я подарую вам лева, – продовжує Сев, коли за блискавично поставленими ґратами на арені починають плигати леви, – це вам уже цар звірів. Бачите, як він вільно походжає, дарма що за ґратами. З ним вас ніхто не займе – навпаки, ви всіх витрушуватимете з їхніх шкір. Як він походжає! Як він б'є себе хвостом по ребрах! Хочете лева?

– Ні. Не треба вже казок. Посидимо так.

Леви перекидаються, гарчать, але слухняно роблять все, що від них вимагає німець-приборкувач. «Чого ж ти хочеш, чоловіче?» – звертався останній до лева, оперізуючи його батогом. «Чи ти не сказився, чоловіче?» – німець штурляв левові в рот палицю. «Сиди тихо, чоловіче!» Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю.

Лев відвертає голову і, як побитий пес, відходить під загальні оплески. Зайнявши місце в спортивній фігурі, лев не витримує образи. Він голосно кричить, і трусяться коні в стайні, лякаються голуби, тривожаться глядачі. Лев кричить.

– Ні, – каже Тайах і виходить до фойє, тягнучи за собою Сева.

– Любий Сев, – хвилюється вона, – чому мені так негарно? Біля мене ось ви, і я відчуваю, що ви такі теплі. Правда ж, ви не думаєте про мене погано?

– Монкі, – відповідає врочисто Сев, – дайте мені вашу руку, і я зрушу світ.

– Ой, як страшно! – сміється дівчина. – Нате вам руку.

– Монкі, ви мене любите?